Прилучити до такого товариства купку новоанглійських індепендентів, пуританина з Бостона й трьох гугенотів значило прикласти запалену головешку до барила з порохом. Та на кораблі всі були заклопотані своїми справами, а тому втікачам дали спокій. Серед солдатів тридцять чоловік хворіли на пропасницю чи цингу, і всі монахи й монахині поралися коло хворих. Губернатор Денонвіль, побожний драгун, цілий день походжав по палубі, читаючи псалми Давида, і сидів далеко за північ, обклавшись картами і планами та обмірковуючи, як винищити ірокезів, що спустошували доручений йому край. Кавалери й дами фліртували, дівчата з Анжу залицялись до солдатів, а єпископ С.-Валльє правив служби, повчаючи свою паству. Ефраїм Саведж цілі дні вистоював на палубі і, сердито дивлячись на добрягу й його требник з червоним краєм, бурчав про «мерзоту запустіння». Але ніхто не звертав на нього уваги, пояснюючи дивацтва моряка перебуванням на айсбергу; крім того, відігравало роль властиве французам переконання, що люди англосаксонської раси не відповідають за свої вчинки.
В даний момент відносини між Англією і Францією були цілком мирні, хоча в Канаді та Нью-Йорку почувалось обопільне незадоволення. Французи підозрівали — і не без підстави — англійських колоністів у підструнчуванні індійців, які нападали на французів. Тому Ефраїма й інших прийняли гостинно, але на кораблі було так тісно, що їм довелось розміститися де трапилось. Сім'ю Катіна прийняли ще більш ласкаво; кволість старика і врода дочки звернули на них увагу самого губернатора. Під час подорожі де Катіна змінив свій гвардійський мундир на звичайний темний одяг і, крім військової виправки, нічим не скидався на дезертира. Старий Катіна був такий слабий, що не в силі був навіть відповідати на питання, а дочка весь час була при ньому. Чоловік її, звиклий до придворного життя, умів багато балакати, нічого по суті не висловлюючи, і, таким чином, тайна, що оточувала втікачів, лишалась цілком збереженою. Де Катіна добре знав становище гугенотів у Канаді ще до скасування Нантського едикту і зовсім не бажав випробувати його на власній персоні.
На другий день після свого порятунку мандрівники побачили на півдні мис Бретон і, гнані східним вітром, швидко пройшли повз східний край Антікості, що майорів невиразними обрисами. Потім вони попливли вгору величезною річкою, з середини якої ледве можна було бачити її береги. Коли річка повужчала, вони побачили праворуч дику ущелину річки Сагенея; над соснами здіймався дим з халуп маленької рибальської й торговельної станції Тадузака. Голі індійці з мідно-червоними обличчями, альгокінези та абенаки, в своїх луб'яних човниках оточили корабель, пропонуючи плоди й овочі, які повинні були влити нове життя в слабих на цингу солдатів. Потім корабель пройшов повз затоку Маль, кручу Завалів і затоку Св. Павла з її широкою долиною й лісистими горами, що виблискували прегарним осіннім убранням — пурпуром і золотом кленів, ясенів, молодих дубків та березових пагонів. Амос Грін, спершись на борт, жадібно дивився на ці величезні простори незайманих лісів, куди лише зрідка заходив дикун або відважний «лісовий бродяга». Потім перед ним появились сміливі обриси миса Бур; вони пропливли повз мирні луги Бопре, маєтки Лаваля, повз селища Орлеанського острова і, нарешті, побачили перед собою широкий затон, водопади Монморансі, високі огорожі миса Леві, кілька кораблів, а праворуч дивну скелю, увінчану баштами, і біля підніжжя її місто, що було центром і головною опорою французької могутності в Америці. Згори, з фортеці, загриміли гармати, корабель відсалютував, звились прапори, злетіли в повітря капелюхи, і флотилія суден та човнів ринула назустріч прибулим, щоб привітати нового губернатора й перевезти на берег солдатів та пасажирів.
Старий купець, з того часу як виїхав із Франції, в'янув, мов рослина, вирвана з коренем із рідного грунту. Переляк під час катастрофи і ніч, проведена в холодному притулкові айсберга, були не на його роки й не на його силу. Відколи його прийняли на військовий корабель, він лежав серед хворих на цингу солдатів майже без ознак життя, крім слабого дихання і конвульсійного пересмикування схудлої шиї. Коли загуркотіли гармати й почулися привітні вигуки народу, він розплющив очі і помалу, з зусиллям, трохи підвівся на подушках.