Але що це? Серед тихого плеску хвиль нараз пролунало різке: «Тс-с-с»… Мабуть, плив якийсь човняр чи індієць. Звук повторився ще настирливіше. Де Катіна сів на койці і почав озиратись. Звук, безперечно, линув з відчиненого гарматного люка. Він заглянув у нього, але перед очима був тільки широкий затон, неясні обриси суден і вогні, що миготіли в далині на Пуан-Леві. Він знову ліг на подушку, але в цей час якась річ, ударившись об його груди, з легким стуком упала на підлогу. Вигнанець скочив, схопив з гака ліхтар і направив його світло на підлогу. Перед ним лежала маленька золота шпилька. Він підняв її і, уважно роздивившись, здригнувся з радості. То була його власна шпилька, подарована ним Амосові Гріну на другий день після приїзду цього останнього в Париж, коли вони разом вирушили у Версаль.
Значить, це сигнал… Амос Грін не покинув їх! Увесь тремтячи від хвилювання, де Катіна одягся і вийшов на палубу.
Було дуже темно, і він нічого не міг розглядіти, але мірний звук кроків десь на передній палубі свідчив, що вартові ще тут. Колишній гвардієць підійшов до борту і втупив погляд у пітьму. Він розпізнав невиразні обриси човна.
— Хто тут? — прошепотів він.
— Це ви, де Катіна?
— Так.
— Ми приїхали по вас.
— Хай благословить вас бог, Амос.
— А ваша дружина тут?
— Ні, але я зараз розбуджу її.
— Добре. Тільки спершу ловіть ось цю вірьовку. Так! Тепер тягніть драбину.
Де Катіна схопив кинуту йому вірьовку і, протягши її до себе, побачив прив'язану до неї вірьовчану драбину з залізними гаками, щоб причепити до борту. Укріпивши її, він потихеньку пробрався в середню частину корабля, де містились дамські каюти, одна з яких була приділена його дружині. В даний момент вона була єдина жінка на кораблі, і він міг вільно постукати в двері й коротко пояснити, що треба і поспішати, не здіймаючи шуму. Через десять хвилин Адель з маленьким клунком у руках вислизнула з каюти. Разом вони вийшли на палубу й прокрались на корму. Вони майже добулись до борту, коли де Катіна зупинився, і прокляття вирвалося крізь стиснуті зуби. Між утікачами і вірьовчаною драбиною при нічному світлі ліхтаря, що висів на вантах, виділялась похмура постать францисканця. Він вдивлявся в пітьму з-під свого насунутого капюшона і помалу посувався вперед, ніби збираючись схопити жертву. Потім він зняв ліхтар і направив світло на утікачів.
Але де Катіна був з породи людей, які не дозволяють жартів. Характерною рисою його натури була здібність вирішити й діяти швидко. Невже мстивий монах може перешкодити йому в останню хвилину? Погано ж це скінчиться для фанатика капуцина! Де Катіна швидко підштовхнув Адель до мачти і, ледве монах наблизився, кинувся на нього і вчепився в нього. При цьому нападі капюшон спав з голови монаха, і замість суворих рис францисканця де Катіна, страшенно здивований, побачив при світлі ліхтаря лукаві сірі очі й грубе обличчя Ефраїма Саведжа. В той же час з-за борту з'явилась друга постать, і глибоко зворушений француз кинувся в обійми Амоса Гріна.
— Все йде добре, — тихо промовив молодий мисливець, насилу звільняючись з обіймів приятеля. — Він у нас в човні з шкіряною рукавичкою в горлянці.
— Хто «він»?
— Чоловік, одежа якого на капітані Ефраїмі Він наткнувся на нас, поки ви ходили по дружину, але ми швидко заспокоїли його. Дружина ваша тут?
— Ось вона.
— Ну, то швидше, бо може хто-небудь перешкодити.
Адель підняли через борт і посадили на корму луб'яного човника. Чоловіки, відчепивши драбину, спустились по вірьовці, а два індійці, що сиділи на веслах, тихо відштовхнули човен, і він швидко поплив проти води. Через хвилину від «Св. Хрістофора» лишився тільки невиразний обрис з двома жовтими вогниками.
— Візьміть-но весло, Амос, а я друге, — сказав капітан Саведж, скидаючи з себе одежу монаха. — На палубі корабля я почував себе в безпеці, в цьому маскараді, а тут він тільки заважає. Очевидно, ми могли б позакривати всі люки і забрати. весь корабель з мідними гарматами й з усім майном.
— А на другий день висіли б на реях, як пірати, — зауважив Амос. — По-моєму, ми зробили добре, забравши мед і не зайнявши колоди. Сподіваюсь, ви здорові, мадам?
— Я не розумію, як усе це трапилось і де ми тепер?
— Як і я, Амос.
— Хіба ви не сподівались, що ми повернемось по вас?
— Я не знав, що й думати..