— Краще не мати такої слави.
— Поясніть. Вас називають сищиком…
— Чотири роки тому я служив у київській розшуковій поліції. Шукав і знайшов маньяка, котрий жорстоко вбивав тамтешніх повій. Замішаними виявилися поважні особи, наближені до імператора, скандал вийшов грандіозний. Від мене вимагали згорнути справу, я заївся. Звичайно, вбивцю не протримали в цугундері довго, вийшов на волю. Згодом його знайшли мертвим, почерк убивці — такий самий. Мене звинуватили у фабрикуванні доказів. Мета — кинути тінь на осіб, близьких до царя. Отже — на самого государя. Усе вирішилося, проте в моїй компанії шанованим персонам не дуже безпечно.
— Ви — жертва правосуддя. — Чи Платонові здалося, чи Мілкус промовив це задоволеним тоном. — І, схоже, не втратили навичок пошуковця.
— Я потрапив до вас у гості випадково.
— Ми зрозуміли. Щасливий випадок.
— Навряд.
— Не сперечайтеся. — Едвін і Серафима багатозначно перезирнулися, мільйонер повів далі: — Поясните ваш сумнів щодо причин загибелі пана Григоренка? Чи не готові обговорювати з нами?
— Чому ж, саме з вами, панове, я й можу про це говорити. Ще — хіба з паном Ковалевським. Більше нікому не довіряю. Ну, а щодо Ковалевського… Виключаю його причетність, проте мій харківський друг та покровитель погано тримає язика за зубами.
Мілкуси знову перезирнулися.
— Думаю, ми як господарі маємо право знати, що відбувається, — мовив Едвін.
— Я б теж хотів це знати. Ще не все розумію, — зізнався Чечель.
— Проте прямо сказали — маєте сумніви й міркування, — тиснув мільйонер. — І нагодували інших страшною, але переконливою казочкою про голодних вовків.
— Аби заспокоїти вбивцю.
Прозвучало дуже буденно.
Настільки, що Серафима сприйняла це, мов звичайну світську розмову. А Мілкус спершу нічим не виявив занепокоєння. Лиш за кілька хвилин міцніше стиснув бильця крісла, перепитав:
— То ми, я і моя дружина, пустили до себе вбивцю? Зараз під одним дахом із ним?
— Інші теж. Як бачите, тут найближчу добу нема куди подітися.
— Моя пропозиція, пане Чечель, вигідна, ви залагоджуєте справу, виявляєте причетного або причетних. Чи принаймні вживаєте заходів, котрі не дозволять з’явитися новим жертвам. За це отримуєте винагороду, яку самі визначите. Грошову, ясна річ.
Жодної несподіванки, нічого нового.
— Ваше прохання — не лише ваша безпека, — відповів Платон. — Тут усі, зокрема й убивця, знають, хто я. І припускають, чого від мене можна чекати. Якщо протягом цієї доби ніхто не зазіхне на моє життя, дуже здивуюся.
— Отже, по руках. — Мілкус махом спорожнив нагрітий у долоні келих, передав Серафимі, облизнув тонкі губи. — Можете поділитися перебігом думок?
— Мушу, — кивнув Чечель, поклавши ногу на ногу. — Так сталося, що вчора дізнався таємницю молодої пасії пана Григоренка.
— Вкрай неприємна, вульгарна особа, — пирхнула Серафима, додаючи фразу від себе й не взявши труд перекласти сказане.
— Кокаїністка.
— Це слово зрозуміле без перекладу, — сказав Едвін. — А щодо поведінки… Я мусив здогадатися. Чи принаймні запідозрити. Зараз кокаїн у моді. Я не сприймаю, тим не менше… Її пристрасть має якесь значення?
— Так. Я, гм, допоміг Люсі корисною порадою. Потрапив у довірені особи. І до того, як лікар Лавров заспокоїв її уколом, почув: хтось іще з гостей знав про її слабкість. Дівці підкинули щедру порцію порошку. Так вивели з ладу на всю ніч. Тому вона й не підняла тривогу.
Мілкус розправив плечі, посунув окуляри переніссям угору, кинув коротке:
— Далі.
— Більше нема фактів. Припущення.
— Валяйте.
— Труп знайшли біля стайні. Про намір Григоренка залишити маєток будь-що чули всі присутні. Ось привід виманити його проти ночі.
— Це не могли бути конюх та управитель?
— Якщо припустити, що вбивця — звичайний селянин Тарас Покорний, ваша дружина сама дозволила йому поїхати звідси. Навіть наполягала, — завважив Чечель. — Але я виключаю його. Мартина Носка — теж. Кажу ж: хтось із гостей. Ну, крім Ковалевського.
— Жінки?
Платон відповів не одразу.
— Щойно ви почули історію про юну особу, здатну жорстоко вбивати людей, — мовив нарешті. — І, до речі, цим питанням ви, пане Мілкус, наштовхнули на несподіване припущення. Підкинутий кокаїн — лише слова Люсі. Хтозна, раптом вона мала мотив позбутися Григоренка в такий спосіб. Шукала, як обставити. Почула про перевертня, миттю склала хитрий план. І вдає з себе вівцю.
Мілкуси вкотре за час розмови обмінялися багатозначними поглядами.
— Я вже не шкодую про свою пропозицію, — сказав Едвін.
— Про перевертня чули всі. — Платон пропустив комплімент. — Хто заважає комусь іншому використати страшну казку?
— Наскільки відомо, потрібен мотив.
— Поза сумнівом, — погодився Чечель. — Але ми тут можемо лиш гадати. Знайти мотив для коханки Григоренка так само непросто, як для когось іншого. Сам не знаю тут нікого, крім Сергія Павловича. Та уважно спостерігаю за зібранням відучора. Товариство з одного кола, крім Люсі, звичайно. Проте дружба чи бодай приязнь хіба між Ковалевським і родиною Мухортових. Своєю чергою, ця маленька компанія недолюблює Авакумових. Подружжя Лаврових має причини з підозрою ставитися до всіх. Хоча Ковалевський лише кепкує з лікаря, здебільшого позаочі й не так часто. Натомість усіх об’єднує, сказав би навіть — ситуативно гуртує несприйняття Михайла Григоренка.
— Натякаєте — свій рахунок має кожна пара?
— Лаврова він образив та принизив прямо. Не добирав виразів, — міркував Чечель. — Лікар мав справу з психічно хворими, це повинно якось вразити його нервову систему. Невеличкий поштовх — і все, завівся.
— Мухортов, Авакумов?
— Не знаю, — зізнався Платон. — Причина для вбивства мусить бути більшою, ніж особиста неприязнь. З’ясувати її в кожного тут і тепер в мене навряд вийде. Зате поза сумнівом інший факт. Якщо вбивця — лікар, відставний полковник або винокур-меценат, їхні половинки повинні про таке знати.
— Змова? Цікаво! — вигукнув Мілкус.
— За таких обставин я категорично викреслюю Ольгу Лаврову, Олену Авакумову і Наталю Мухортову, лишаючи під підозрою їхніх чоловіків. Відтак не готовий припустити повну непричетність жінок. У разі, якщо вбивцею виявиться котрийсь із трьох чоловіків, дружини мусять усе знати.
— Чому?
— Пане Мілкус, — зітхнув Чечель. — Даруйте за безтактність, проте тут лише ви спите з дружиною в різних кімнатах. На те є причини. Натомість жодна із запрошених пар не має ані причини, ані змоги лягати окремо. Хіба що котрийсь із них о четвертій ночі спромігся вислизнути з ліжка нечутно й непомітно. І так само тихцем, подібно до тіні, повернутися, зробивши свою справу. Нарешті, — мовив, перевівши подих, — я поки не готовий уявити знаряддя вбивства. Зате досвід підказує: на одязі вбивці після такого удару лишається кров. Нехай чоловік дивом приспав дружину, аби піти й повернутися непомітно. Проте закривавлений верхній одяг не проскочить повз її увагу вранці. Після такого вимагають пояснень.
— Згодна, — це Серафима говорила від себе. — Обшукати кожну спальню?
— Непогана ідея, — погодився Мілкус, щойно вона переклала. — Візьметесь, пане Чечель?
— Якщо всі разом вийдуть до столу. В чому не певен. Наприклад, Авакумови вже не будуть в одній компанії з Ковалевським. Ви ж чули заяву Георгія Андріяновича.
— Так, — ствердно кивнула Серафима. — Між іншим… Не хочу забирати у вас хліб, Платоне Яковичу… Чи не вказує небажання виходити з кімнати на нього?