— Хтозна… — Чечель вирішив не зізнаватися, що в самого майнула схожа думка. — Спальню, де мешкає коханка Григоренка, оглянути простіше. Я можу гадати на кавовій гущі, скільки часу стане. Та без мотиву й знаряддя вбивці далеко не просунуся.
— Ніколи не цікавився поліцейським розслідуванням. Але змушений визнати: логіка у ваших словах залізна. Особа повинна мати мотив. — Мілкус легенько стукнув розкритою долонею по бильцю крісла. — За найближчу добу, поки всі тут, у полі зору, встановите його?
— Для того слід знати кожного фігуранта ближче. Не певен, що ваші гості тепер підуть на довірчу бесіду зі мною. Тим більше — зі мною, я ж не благонадійна персона.
— Коли всі відрізані сніговими горами від зовнішнього світу, думка міняється.
— Аби було більше часу — стосунки вдалося б якось зміцнити. Бодай викликати до себе трошки більше довіри. — Чечель підвівся. — Пане Мілкус, мосьпані, маю зустрічну пропозицію.
— Уважно слухаємо.
— Буде успіхом, якщо сьогодні до кінця дня й ночі, тобто — до кінця цього року, більше нічого не станеться і завтра всі прокинуться живими й здоровими. Щойно повернемося до Харкова, я готовий провести приватне слідство. Не поїду, поки не дізнаюся, що ж сталося з вашим гостем. Приймається?
— Таке рішення наближене до ідеального, — щиро зізнався Едвін Мілкус.
Платон вирішив не сперечатися.
Бо поки говорив, мислив уголос та ділився припущеннями, стукнула інша думка.
І якщо не ставила на сказаному жирний хрест, то під сумнів — однозначно.
Розділ 16. Роздуми в темряві, розмови при свічках
За колотнечею й розмовами час сплив непомітно.
Білий день теж: маєток повільно і невблаганно ковтали ранні грудневі сутінки. Святковим настроєм не пахнуло зі зрозумілих причин. Але нагнітало не це. Будинок занурювався не лише в темряву, а й у тишу. Наповнений людьми, він мовчав, нагадуючи царство мертвих. Управитель розніс свічки по кімнатах ще раніше, тепер мешканці їх запалили, разом із тим щільно запнули важкі завіси на вікнах. Кожна миша чи пара мишей тихесенько засіла у своїй нірці, боячись подати ознаки життя.
Винятком стали хіба Ковалевський і Мухортов. Полковник після невдалої спроби керувати строкатим військом, за яке вважав гостей і навіть господарів, закерував Носком. Користуючись хазяйським дозволом поводитися так, ніби кожен у себе вдома, Федір Федорович розвідав уміст винного погреба й наказав Мартинові принести в апартаменти до Сержа дві пляшки рому. Знайшлася одна, але натомість управитель відшукав шустівський коньяк. Давнім приятелям цього стало, з кухні Параска принесла їм залишки куріпки, зайчатини й хрусткі солоні огірки. Божилася зібрати панам обід, бо дістала розпорядження від барині. На що полковник благодушно відмахнувся: мовляв, то хай інші, вони все мають.
Наталя Дмитрівна не збиралася складати мужчинам компанію і дуже тішилася, що Ковалевський живе в окремій кімнаті. Так чоловічий бенкет не заважатиме, не дратуватиме й не створить додаткових труднощів. Мухортова воліла зачинитися зсередини й побути сама. Її також влаштовувало, що за стіною праворуч — Авакумови, котрі демонстративно відгородилися від товариства й не давали про себе знати. Аби Ковалевський отаборився поруч, звуки бенкету заважали б жінці так само, ніби приятелі засідали поруч. Хоча визнала, і Платон це чув — поруч із Федором Федоровичем у ситуації, що склалася, почувалася б більш захищеною.
Чечеля кликали третім, спокушаючи бриджем до пізньої ночі. Платон послався на раптовий головний біль. Мухортов тут же порадив прийняти склянку рому як ліки від усього на світі. Поки Чечель судомно добирав слова у відповідь, на виручку наспів Серж. Дуже швидко переконав полковника — не треба їм у товаристві в’юнош із такою пикою, ніби зжер за раз цілий лимон. Федір Федорович легко відступився, і Ковалевський підморгнув, тим самим підказуючи Платонові: бач, хто тебе врятував. Нарешті парочка усамітнилася, а Чечель пішов до себе.
У бібліотеці на столику теж уже стояв свічник, поруч управитель поклав сірники. Платон був узяв коробку й витягнув один. Покрутив у пальцях, передумав. Сутінки тим часом переросли в темряву. Морозяне небо блимало зорями, новорічна ніч обіцяла тишу й спокій. За інших обставин це утішило б. Тим часом неспокій та напруга лиш зростали.
Було над чим подумати.
У темряві думалося краще.
Розсунувши штори чимширше, Чечель став біля вікна, схрестив руки на грудях. Перед ним із висоти другого поверху тягнулося широке біле безмовне полотно, видне навіть крізь вигадливе мереживо морозяних візерунків. Лісова стіна виднілася вдалині. Якщо вірити в навалу вовків, зненацька не заскочуть. Бігтимуть від лісу, на снігу їхні постаті не загубляться. Проте думку про хижацький напад Платон відкинув назавжди, Мілкуси погодилися з ним. Але якраз вони, самі того не розуміючи, підвели Платона до висновку, котрий був досі не помічений — як усяке, що поклали на видне місце з метою краще заховати.
Чечель склепив повіки.
Отже, Михайло Григоренко — жертва навмисного вбивства. Його готували, інакше не пояснити пошматоване дивним знаряддям горло. Таку річ треба мати при собі, про це слід подбати наперед. Також запастися кокаїном, який виведе з ладу супутницю Мішеля. Нарешті, вбивця виманив жертву надвір глупої морозяної ночі. Ще й змусив одягтися, як у дорогу.
Якщо такий перебіг думок правильний, рішення вбити Григоренка не спонтанне.
Вчорашня непристойна сварка за обідом нічого не значить. Не вона дала привід, не вона підштовхнула вбивцю. Але цей здогад заганяє міркування в глухий кут.
Платон розплющив очі.
Ступив до вікна впритул.
Притиснув лоба до холодного скла.
Уся компанія зібрана під цим дахом у цей день та час випадково. Мілкуси влаштували благодійну лотерею серед достойних харків’ян, Серафима передала запрошення п’ятьом навмання вибраним особам. Коли бути точним — десятьом, чоловіка запрошено з парою. Його, Платона Чечеля, власний приклад є показовим. Він узагалі не мусив опинитися тут і тепер, лиш воля Ковалевського поміняла плани в останній момент. Інші теж не могли й навряд хотіли відмовити знаменитому американському мільйонерові.
У такому разі кожен повинен мати зуб на Григоренка незалежно від цього запрошення.
Раніше.
Платон поки не знав, чи спілкувалися гості між собою, отримавши кожен таке запрошення. Згадалася реакція Ковалевського: його неабияк здивувала поява серед запрошених Мухортова. Тобто чоловіки, хай давні приятелі, не похвалилися один одному напередодні. Не з’ясували, що раптом завдяки лотереї опинилися в одній компанії. Таким чином, є підозра — інші гості так само навряд поділилися одне з одним новиною.
Григоренка відверто не любили всі присутні, а його молоду супутницю Люсі взагалі не сприймають за рівну.
Мухортов — товариш Ковалевського. І обоє не поважають Авакумова.
Авакумов, своєю чергою, зневажає не лише цих двох, а й лікаря Лаврова. Натомість зовсім не приховує шкурного інтересу до Мілкусів. Покровителю муз потрібні додаткові можливості й ресурси.
Лікар Семен Лавров, вихрещений єврей, рівно віддаляє себе від інших. Тримається так, мовби терпить їхню присутність. І ця терплячість може бути покутою. А може — глибоко зачаєною ненавистю, яка ось-ось вирветься назовні.
Проте оцінка кожного гостя поки не дала Платонові підказки, хто з товариства, зібраного в одному місці випадково, наперед готувався поквитатися з Григоренком. А єдине, у чому Чечель не мав сумніву, — тут жага помсти грає першу скрипку.
Хто?
За що?
Платон різко відсторонився від вікна. Нарешті засвітив ґнотик свічки. Підхопив свічник, вийшов, освітлюючи собі путь.
Відповідь може бути за третіми дверима після бібліотеки.
Мішель напевне давав характеристику кожному гостеві для своєї Люсі.