Для Укра╖нсько╖ ж Церкви завдання зовн╕шнього насильницького згуртування людей в одну сп╕льноту за допомогою незрушних зал╕зобетонних норм канону не ма╓ вже жодного значення, адже в╕льний укра╖нський народ в сво╖й власн╕й незалежн╕й держав╕ не потребу╓ жодних зовн╕шн╕х спонук для об"╓днання, бо ж в╕н уже й так само-згуртований внутр╕шньою глибинною ╓дн╕стю укра╖нського духу, дарованого нам самим Богом, тобто божественною ╓дн╕стю, яка вже сама й породжу╓, як вияв ц╕╓╖ божественно╖ ╓дност╕, незалежну Укра╖нську Церкву, для яко╖ головне - духовний розкв╕т кожно╖ людини, як умова загального духовного розкв╕ту всього народу. Саме цьому й слугуватиме розпис храму, задуманий Серг╕╓м: це буде жива, нагальна, дох╕длива розпов╕дь про важкий шлях людства в╕д гр╕хопад╕ння до воскрес╕ння, захопливий, проникливий заклик до кожного позбутися гр╕х╕в, покаятися ╕ - воскреснути разом з ╤сусом Христом!
7.
Взагал╕ то, Серг╕╓в╕ була притаманна звичка, поринувши з головою в захопливу працю, забувати про ╖жу й сон. Але зараз, як на диво, не зважаючи на те, що захоплений роботою в╕н був як н╕коли, пропрацювавши п╕сля зустр╕ч╕ з Оксаною буквально пару годин, Серг╕й вир╕шив п╕дкр╕пити сво╖ сили - погамована ще зранку кухлем молока з куснем хл╕ба плоть нагадала про сво╖ потреби в ╖ж╕ досить в╕дчутно. Але захоплений творч╕стю Серг╕й все ж таки в╕дтягував вимушену перерву на сн╕данок як т╕льки м╕г - аж поки, з категоричною вимогою йти сн╕дати, до храму не зайшла баба Горпина, ╖╖ нев╕дпорному натиску в╕н не в змоз╕ був довго опиратися, та й чесно кажучи, ╖сти хот╕лося по-зв╕рячому. То ж не примусивши довго себе вмовляти, Серг╕й п╕шов до Горпини Степан╕вни ╕ в╕ддав належне стравам, що вже чекали на стол╕.
- Просто неймов╕рно, - в╕дхилившись на спинку ст╕льця й допиваючи на завершення сн╕данку другий кухоль молока, промовив Серг╕й, - моя природа тут у вас наче налаштову╓ться в╕дпов╕дно до загально╖ природи живих ╕стот: ран╕ше я м╕г, забувши про сон вноч╕, заснути п╕д самий ранок ╕ прокинутися майже ввечер╕, м╕г, захопившись роботою, по дек╕лька д╕б майже не спати й не ╖сти, а тепер л╕г спати вчора майже з настанням темряви, встав сьогодн╕ з постел╕ разом з сонцем, на╖даюсь по саме н╕куди, хоча робота захоплю╓ мене ╕ да╓ться мен╕ як н╕коли - робота п╕дганя╓ мене як н╕коли, а я, бачите, витрачаю час на те, щоб смачно попо╖сти та солодко поспати.
- Н╕чого, н╕чого, - заспок╕йливо в╕дпов╕ла Горпина Степан╕вна, прибираючи посуд з╕ столу, - хто як ╖сть, той так ╕ працю╓, зна╓ш таку приказку. А для тако╖ роботи, яку ти викону╓ш для нас, нам потр╕бен добрий прац╕вник. ╥ж ╕ в╕дпочивай ст╕льки, ск╕льки визначено Богом, виснажувати себе голодом ╕ втомою - йти проти Бога. А прийде час посту - я й сама тоб╕ нагадаю, ╕ п╕сного приготую. Все добре в св╕й час ╕ в свою м╕ру, як ╕ запов╕дано Господом. А те, що ти саме зараз ╕ саме тут, як ти кажеш, почав жити й працювати правильно, то це значить, що на в╕рному шляху ти, що Боже схвалення тоб╕ в допомогу.
- Добре, добре, - якось задумано промовив Серг╕й, так наче, слухаючи Горпину Степан╕вну, думав про щось сво╓. - Бабуню, - раптом випалив, мов на щось врешт╕ зважившись, - а скаж╕ть мен╕, Оксана, дочка отця Михайла, оця саме, оце вона - черниця?
- Оксана? - трохи здивовано перепитала Горпина Степан╕вна й поставила на ст╕л горщик ╕з залишками молока, який взяла була, щоб прибрати. - Та ти ж, наче й сам прекрасно зна╓ш, що вона черниця, ти ж сам про це вчора мен╕ казав.
- Та знаю, то я д╕йсно знаю, але як би вам це пояснити, - затнувся в╕н, п╕дбираючи слова. - Так якось це чернецтво, як би це сказати, не п╕дходить ╖й, чи що. Якась вона така природна, така красива, така ж╕ночна, так залюбки й в╕дверто сп╕лку╓ться з людьми й отриму╓ задоволення в╕д можливост╕ комусь допомогти, як ╕ ╖╖ батько. Така вона осв╕чена й розумна, вищу осв╕ту ма╓. Та й взагал╕ вона наче створена для життя серед людей, щоб нести людям рад╕сть.
- Що правда, то правда, - лукаво-на╖вна селянська хитринка заграла на обличч╕ бабус╕, коли вона звернула на Серг╕я довгий допитливий погляд. - Я б теж бажала Оксаночц╕ ╕ншо╖ дол╕, хоча це, може, й позбавило б Господа одн╕╓╖ з найкращих, найщир╕ших ╕з його служниць. Але я думаю, що сам Господь би побажав Оксан╕ щастя й дол╕ в миру, в служ╕нн╕ людям.
- Так в чому ж справа, чому вона п╕шла в монастир?
- Чому вона п╕шла в монастир? - бабця трохи сумовито задумалася. - Коли Оксан╕ було дванадцять рочк╕в, померла ╖╖ мама, Ольга Петр╕вна, ╕ залишились вони вдвох з отцем Михайлом, так що Оксана з самого дитинства стала господинею в дом╕, допомагала батьков╕ в усьому, по господарству все встигала впорати, ╕ в школ╕ добре навчалась. Вс╕ ╖╖ любили, вс╕ ╖й щастя й дол╕ бажали. ╤ хлопц╕ в не╖ закохувались, багато хто з хлопц╕в хот╕в би мати ╖╖ за наречену.
- Зв╕сна р╕ч, - зг╕дливо похитав головою Серг╕й, - ще б пак.
- Та найдужче ╖╖ покохав Микола Бут. Старший в╕н в╕д Оксани. Коли Микола п╕шов служити до Арм╕╖, то Оксана ще в школ╕ навчалась - просив ╖╖ чекати на нього з Арм╕╖. Вона, щоправда, й чекала таки чесно, н╕де н╕ з ким н╕якого зайвого слова не скаже було, не те щоб. А вт╕м, скор╕ше за все виходило на те, що Оксан╕ просто в рад╕сть було вважатися нареченою Миколи, аби н╕хто б╕льше до не╖ клинц╕ не п╕дбивав. Адже Микола, що вже красень то красень - високий, ставний, широкоплечий, могутн╕й як дуб, а що вже на лице красень, то вже й за сто верст такого красеня не знайдеш. Одне слово, найкращий хлопець у нас був Микола Бут на той час, та й зараз н╕хто йому не суперник. Н╕хто б не став до Оксани женихатись, доки вона ждала з Арм╕╖ Миколу. А ╖й т╕льки того й треба. Адже ж вся р╕ч у т╕м, що сама Оксана н╕кого й не кохала, ╕ ╖й було дуже затишно вважатися Миколиною нареченою, щоб н╕хто до не╖ не залицявся даремно.
- А як же Микола?
- Та й Миколу вона теж не кохала.
- Н╕коли б не подумав, що Оксана така гордовита, черства, ба нав╕ть бездушна, - з дов╕рливою розгублен╕стю звернувся Серг╕й, наче хот╕в, щоб його переконали в зворотному, - що нав╕ть покохати н╕кого не здатна.
- Та н╕, - в╕дмахнулась Горпина Степан╕вна, - зовс╕м вона не гордовита й не черства. Зовс╕м навпаки. Н╕яко╖ тако╖ гордост╕ в не╖ н╕коли не було, та й лаг╕дна, любляча в не╖ душа, а до того ще й чиста та чесна. Дума╓ш, вона не страждала в╕д того, що Бог не давав ╖й кохання? Ще й як страждала. ╤ молилась, щоб дане було ╖й кохання. Так то вона вс╕х людей любила, божою любов"ю, а от кохання до чолов╕ка не було, та й не було н╕як.
- А як же Микола?
- Коли Микола прийшов з Арм╕╖, то Оксана вже навчалась у Ки╓в╕, в ун╕верситет╕, то й вир╕шили вони, щоб почекати з жениханням, в╕дкласти все до того часу, коли Оксана зак╕нчить навчання - вона все ж над╕ялась, що тим часом таки зможе покохати Миколу. Сам же Микола, щоб не втрачати часу даремно та й щоб не в╕дставати в╕д Оксани, теж п╕шов навчатися - м╕л╕ц╕онером в╕н вир╕шив стати, та не так, щоб просто м╕л╕ц╕онером, а щоб оф╕цером. Вивчився в╕н, став оф╕цером, зараз у нас д╕льничним працю╓.
- А Оксана ж?
- Оксана теж вивчилась. Вищу осв╕ту отримала. Та кохання ╖й Бог так ╕ не дав. А вийти зам╕ж без кохання вона вважала за великий гр╕х, вийти зам╕ж без кохання - це все одно, що стати розтл╕нною перелюбницею, вважала вона. Так все й сказала Микол╕. Дуже переживала, що так ╕ не змогла покохати, перепрошувала Миколу, просила його вибачити ╖й, просила, щоб забув ╖╖, щоб одружився з б╕льш г╕дною його д╕вчиною, яка б його полюбила.
- ╤ що ж Микола?
- А Микола й не думав ображатись на Оксану, бо любив ╖╖ вс╕м серцем, може найб╕льше й любив ╖╖ за оцю ╖╖ чистоту, чесн╕сть, щир╕сть та в╕дверт╕сть. ╤ на вс╕ ╖╖ прохання забути в╕н в╕дпов╕дав лише тим, що н╕коли цього зробити не зможе, а буде любити ╖╖ все життя, й чекатиме на не╖ все життя, й н╕коли не перестане над╕ятися, що колись Оксана все ж його полюбить, хай нав╕ть ╖м тод╕ буде вже багато-багато рок╕в.
- Н╕коли б не подумав, що в наш час можлив╕ так╕ почуття, - Серг╕й встав ╕з-за столу, п╕дсунув ст╕лець, п╕д╕йшов до в╕кна ╕ задумано зупинився перед травневою за-в╕конною красою, що так дисонувала з розпов╕ддю Горпини Степан╕вни. - Н╕коли б не подумав.
- От ╕ вир╕шила Оксана, - продовжила бабуня, - щоб допомогти Микол╕ все ж зважитися на р╕шучий виб╕р, поставити його перед неминуч╕стю п╕дкоритися дол╕, вир╕шила п╕ти в монастир ╕ таким чином позбавити Миколу даремних над╕й, показати йому що ╖╖ р╕шення вже н╕як ╕ н╕коли зм╕нити не вдасться, - бабця непом╕тно, в╕двернувшись, витерла к╕нцем хустини оч╕. - Оксана вважала, що поставши таким чином перед неминуч╕стю, Микола таки знайде соб╕ ╕ншу д╕вчину ╕ стане таки щасливим. Та й взагал╕, вона вир╕шила, що як вже Бог не дав ╖й можливост╕ покохати земною любов"ю, то це означа╓, що ╖╖ доля - наречений небесний. От ╕ п╕шла в монастир.