Виявилося, що Оленка, як ╕ Серг╕й, захоплювалась поез╕╓ю, ╕ нав╕ть сама писала в╕рш╕, також вона любила взагал╕ л╕тературу та ╕нш╕ гуман╕тарн╕ дисципл╕ни, не чуже було для не╖ й образотворче мистецтво, а по зак╕нченн╕ школи вона збиралася вступати до одного з ВУЗ╕в на гуман╕тарний факультет. В особ╕ Олени Серг╕й знайшов надзвичайно зац╕кавленого слухача, коли ута╓мничив ╖╖ в сво╓ глибоке захоплення м╕фолог╕╓ю. Це все, звичайно, сприяло ╖хньому зближенню, але, ясна р╕ч, не було причиною того вибуху кохання, що кинув ╖хн╕ юн╕ серця й т╕ла в об╕йми.
Вже п╕сля того першого вечора, коли в╕н ╖╖ пров╕в додому, Серг╕й не зм╕г заснути вноч╕. ╥╖ природно б╕ляве волосся, яке вона звичайно носила в школ╕ заплетеним в косу, а того вечора було розпущеним, всю н╕ч, щойно в╕н заплющував оч╕, майор╕ло перед Серг╕╓м полярним сяйвом фантастичних мр╕й та спод╕вань. ╥╖ велик╕ блакитн╕ глибок╕ оч╕, що так дов╕рливо, з такою щемливою соромлив╕стю мружились, ╕ при цьому в кутиках очей з"являлись малесеньк╕ зморщечки, коли вона говорила про якусь свою запов╕тну думку чи переконання, неначе вона нев╕льно вибачалась за те, що ╖й доводилось цю небесну ╕нтимну музику сво╓╖ душ╕ вт╕лювати у грубу плоть звичайних заяложених сл╕в. Бездоганний овал обличчя, правильний, наче виточений носик, н╕здр╕ якого, немов прозор╕ кришталев╕ крильця метелика, тр╕пот╕ли, коли вона вдихала на повн╕ груди морозне лютневе пов╕тря, злегка припухл╕ губки, як╕ зазвичай поети називають кораловими... А ц╕ ямочки на щоках, коли вона посм╕халася! А цей духмяний медвяно-солодкий аромат минулого серпня посеред зими, що огортав ╖╖! Х╕ба можна було п╕сля всього цього заснути?
Це був справд╕ вибух. Вибух кохання. Вибух в стонадцять мегатон щастя. Ромео з Джуль╓ттою в╕дпочивали. В╕н був ╖╖ першим чолов╕ком. Вона була його першою ж╕нкою. Вони були юними Адамом ╕ ╢вою. Вони п╕знавали одне одного не поступово раз по раз, не частинками, а в╕дразу ставши одн╕╓ю душею та одним т╕лом, кинувшись стр╕мголов у вир ╓днання. В╕н взяв ╖╖ повн╕стю всю соб╕ й в╕ддав себе всього ╖й, як ╕ вона в╕ддала йому себе без вагань. Вони зустр╕чались на квартир╕ в Серг╕я, т╕каючи з урок╕в, поки Серг╕╓ва мама була на робот╕, зустр╕чались на квартирах сво╖х друз╕в, вдома в Олени, коли ╖╖ батьки ╖здили на дачу, ц╕лувались в к╕нотеатрах, в скверах ╕ парках - ╖м все було мало об╕йм╕в ╕ ц╕лунк╕в, вони мр╕яли про в╕чне щастя разом...
Тод╕ була якраз весна, точн╕ше починалась весна, зак╕нчувалась зима. Весна була рання й тепла, швидко танули сн╕ги, скресала на Дн╕пр╕ крига. Вже в березн╕ вс╕ ходили простоволосими. Н╕коли, н╕коли в житт╕ в╕н не зм╕г би забути цю весну. Весну кохання, справжнього кохання. На цьому р╕зкому, майже митт╓вому переход╕ в╕д зимового чорно-б╕лого холоду до веселкового весняного тепла Серг╕й , переповнений жаром кохання п╕сля довго╖ чорно-б╕ло╖ самотност╕, так виразно й повно в╕дчув м╕ць ╕ всемогутн╕сть Ярила, цього прадавнього свав╕льного й невблаганного бога дикого весняного пробудження. Бо лише пристрасть першого кохання зна╓, яка то м╕ць потр╕бна, щоб раз ╕ назавжди насмерть заперечити всевладдя холоду, але ще б╕льша м╕ць потр╕бна, щоб п╕д час, коли ╕з попелу мороз╕в ╕ сн╕г╕в знов воскреса╓ фен╕кс сонця, раз ╕ назавжди приборкати розгнузданого жару дик╕сть, коли, в╕дчувши п╕д серцем холоду тепло нев╕дворотного к╕нця невил╕ковно╖ хвороби весняного пробудження, вмираюча зима з останньо╖ сво╓╖ лют╕ у муках сплоджу╓ свою погибель власну - новонароджене чудовисько тепла, що наче роз"яр╕лий бик в могутньому порив╕ зародження нового життя нещадно б"╓ гартованими жароти рогами у льодян╕ ворота холоду ╕ трощить кригу заборола зими: ╕ хрустко розрива╓ться стражденна плоть зими, прохромлена рогами теплоти - зрина╓ на р╕чках ламкого льоду х╕д. ╤ танучи, сн╕ги, - померло╖ зими холодний б╕лий череп, - всихаючи щомит╕, безнад╕йно пустими чорними очницями таловин, неначе чорними очима смерт╕, вдивляються в грайливу глибоч╕нь небес. Схарапуджен╕ ж передсмертним хрипом зими, оскажен╕л╕ березнев╕ ноч╕, мов очман╕л╕ кобилиц╕, мчать з п╕ною весняного шаленства на розжевр╕лих грудях ранк╕в, - яка потр╕бна м╕ць, щоб дик╕сть ╖х приборкати лиш розпач першо╖ утрати зна╓, - Кохання ма╓ м╕ць таку, ╕ Кохання приборку╓: прикривши долонями пухких хмарок вуглинку зор╕, роздмуху╓ подувом теплого в╕тру ╖╖ тихе жевр╕ння в полум"я сходу весняного сонця, ╕ обережно к╕нчиком притлумленого березня стира╓ ╕з змарн╕лого чола земл╕ холодн╕ сльози останн╕х сн╕г╕в у зморшках вибалк╕в, ╕ наостанок запуска╓ м"якеньку розчеп╕рену в╕длигою розлогу п"ят╕рню тепла в холодн╕ кучер╕ дерев, - куйовдячи ╖х, лаг╕дно вт╕ша╓, - адже плодючу зав"язь може дати лише суцв╕ття перемоги над безсиллям неприборкано╖ ще сили.
Вони кохались до нестями ╕ мр╕яли прожити в коханн╕ разом все життя й померти в один день. Та не так сталося, як гадалося. Адже вони мали вже ось-ось зак╕нчити навчання в школ╕, а дал╕...
Кр╕м того, що Серг╕й мав продовжити свою художню осв╕ту, а Олена збиралася поступати в ун╕верситет на гуман╕тарний факультет, вони, захоплен╕ любовним шалом ╕ мр╕ями про в╕чне кохання, н╕чого не знали й не хот╕ли знати. За них про ╖хн╓ майбутн╓ думали ╖хн╕ батьки, точн╕ше батьки Олени, бо на в╕дм╕ну в╕д Серг╕я, що мав т╕льки маму, яка працювала на рядов╕й робот╕ ╕ жила на зарплату, рахуючи коп╕йки, в Олени були як батько так ╕ мати, причому батько ╖╖ займав не останн╓ м╕сце в радянськ╕й ╕╓рарх╕╖ - був одним ╕з секретар╕в м╕ськкому компарт╕╖, а це було не абищо, та й мати Олени була прилаштована незг╕рше, ╕ була в них Оленка - донька-одиначка. Так що думали вони про майбутню долю сво╓╖ ╓дино╖ доньки, зв╕сна р╕ч, докладно й приск╕пливо.
Н╕, н╕ батько, н╕ мати Олени не були вже такими соб╕ зарозум╕лими вискочнями снобами, що вважали себе вже "блакитною кров"ю" ╕ ставилися зверхньо до "низ╕в", вважаючи свою доньку г╕дною лише для шлюбу з принцом, зовс╕м н╕. Батько Олени й сам був вихований мат╕р"ю-одиначкою й добився всього в житт╕ сам, ╕ в╕н зовс╕м не бажав зламати долю сво╖й доньц╕, присилувавши ╖╖ покинути свого коханого й вийти зам╕ж за "достойну кандидатуру".
Олена, як годиться, познайомила Серг╕я з╕ сво╖ми батьками на ╖х прохання, Серг╕й був непогано прийнятий в ╖х дом╕, батько Олени дек╕лька раз╕в мав ╕з Серг╕╓м дов╕рлив╕ чолов╕ч╕ розмови, з яких зробив для себе висновок про неперспективн╕сть занадто романтичного молодика, що мр╕яв усе життя займатись малюванням ╕ всерйоз захоплювався казочками про якихось там Перуна, Велеса й Ярила. Художник! Яка доля чекала на Олену з цим мр╕йником? Батько Олени, зв╕сна р╕ч, мав можлив╕сть у величезному державному механ╕зм╕ прилаштувати Серг╕я "гвинтиком" досить крупного кал╕бру, який би купався все життя в номенклатурному масл╕, але ж Серг╕й не м╕г себе уявити припнутим на все життя до номенклатурного корита й заради можливост╕ хлебтати з цього корита все життя копирсатися в н╕кому не потр╕бних паперах, принижувати нижчих по службов╕й драбин╕ й самому принижуватись перед вищими, все життя бовтатися в ц╕й гидотн╕ зам╕сть того, щоб л╕тати на крилах живопису в небесах краси - х╕ба це не все одно, що вмерти? Н╕, не все одно - це г╕рше, н╕ж вмерти.
Так що, вс╕ намагання Олениного батька навернути Серг╕я в благонам╕реного чинушу зак╕нчились н╕чим. А от сп╕льн╕ виховн╕ "на╖зди" як батька, так ╕ матер╕ на саму Оленку виявилися не такими марними - Олена врешт╕ теж почала умовляти Серг╕я зректися сво╖х юнацьких романтичних мр╕й ╕ стати нормальною дорослою людиною. Серг╕й нав╕ть намагався всерйоз уявити себе такою нормальною людиною, обмеженою турботами про придбання все б╕льшого ╕ б╕льшого шматка хл╕ба насущного, але це було наст╕льки огидно для його натури, наст╕льки неприйнятно, так все це тхнуло, що Серг╕й просто замикався в соб╕, коли Олена знову й знову починала з ним розмову про ╖хн╓ правильне майбутн╓.
Пот╕м в╕н намагався переконувати ╖╖ в зворотному. Марно. Одне слово, кришталева чаша кохання була в╕ддана на поталу в╕льного пад╕ння ╕ стр╕мко зближалася з кам"яною п╕длогою реального життя. Серг╕й в╕дчував, як Олена поступово в╕ддаля╓ться в╕д нього. В╕дчував, як це важко було для не╖. В╕дчував, як це важко було для нього. Н╕коли до того в╕н не м╕г зрозум╕ти сенс ╕ могутн╕сть фатуму, який так часто виступа╓ майже д╕йовою особою в давньогрецьк╕й трагед╕╖ - тод╕ зрозум╕в. Врешт╕ решт, незважаючи нав╕ть на те, що до зак╕нчення школи ╖м залишалося вже зовс╕м небагато часу, батьки перевели Олену до ╕ншо╖ школи.