- Богданенко? Той самий Богданенко? - не давши нав╕ть завершити мову отця Михайла, п╕дскочив один з молодих хлопц╕в, б╕лявий з досить довгим волоссям, - той самий?..
- Той самий, той самий, - заспок╕йливо в╕дпов╕в йому панотець. - А це, - звернувся в╕н вже до Серг╕я, показуючи на свого нетерплячого гостя, - Олег Пилипович Яневський, педагог, виклада╓ в наш╕й школ╕ ╕стор╕ю.
- Серг╕й, - представився Серг╕й, подаючи руку хлопцев╕ через ст╕л, - дуже при╓мно познайомитися.
- Дуже, дуже при╓мно, Олег, - схопив Серг╕╓ву руку обома руками Олег, ╕ довго не в╕дпускав, аж доки вже отець Михайло почав представляти ╕нших.
- А оце ╤ринка, ╤ринка Микола╖вна Остапчук, - показав панотець на молоденьку чорняву дуже гарненьку д╕вчину, що сид╕ла пом╕ж хлопц╕в, - теж педагог, викладач укра╖нсько╖ мови та л╕тератури.
- ╤рина, - подала д╕вчина руку Серг╕╓в╕, вставши, теж дивлячись на нього з захопленням, але намагаючись приховати сво╖ почуття й виглядати б╕льш пом╕ркованою за свого товариша.
- В"ячеслав Борисович Наливайко, - продовжував представляти гостей Михайло Архипович, показуючи на другого хлопця, смуглявого, з╕ стрижкою йоржиком, вищого й кремезн╕шого за Олега, - учитель ф╕зкультури.
- Славко, - назвав сам себе хлопець пов╕льно вставши та в╕дчутно потиснувши Серг╕╓в╕ руку.
- А це Юр╕й ╤ванович Павлюк, - представив панотець останнього гостя, зр╕лого огрядного чолов╕ка з красивою русявою шевелюрою й плеканими вусами, - на в╕дм╕ну в╕д наших молодих педагог╕в, за осв╕тою журнал╕ст, допису╓ в нашу районну газету, актив╕ст м╕сцево╖ "Просв╕ти", ╕ взагал╕ займа╓ться багато чим на благо Укра╖ни та ╖╖ культури разом з╕ сво╓ю дружиною, Клавд╕╓ю Семен╕вною, яка зав╕ду╓ нашою с╕льською б╕бл╕отекою.
- Дуже, дуже при╓мно, - з великою повагою потиснув руку Серг╕я Юр╕й ╤ванович, - давно сл╕дкую за вашою творч╕стю, великий ваш шанувальник, як, впевнений, ╕ кожен з тут присутн╕х.
- Мою Оксанку ви вже зна╓те, - нап╕вжартома сказав панотець, посм╕хнувшись сво╖й доньц╕, що якраз розставила на стол╕ каву, - ще вчора, маю над╕ю, ви досить добре познайомились.
- Чому ж вчора, - в╕дпов╕в Серг╕й, - ми з Оксаною встигли вже поговорити й сьогодн╕ вранц╕ б╕ля церкви.
- Так, - в тон йому сказала й Оксана, - Серг╕й, виявля╓ться, хоч ╕ м╕ський житель, але дуже рання пташка, ╕ сьогодн╕ прийшов до храму, щоб розпочати роботу дуже рано.
- То що, роботу з розпису храму можна вже вважати розпочатою? - запитав зац╕кавлено отець Михайло.
- Так, так, вважайте, що робота вже розпочалася, - запевнив Серг╕й.
- ╤ як же робота, - не втримався в╕д питання панотець, - поки що на стад╕╖ творчих терзань, чи вже ╓ як╕сь в╕дчутн╕, реальн╕ р╕шення й нам╕ри?
- Робота вже на стад╕╖ реального вт╕лення, - не забарився з в╕дпов╕ддю Серг╕й, - ось тут ╕ тут, - приклав в╕н руку долонею до грудей, а пот╕м до голови, - все вже готове. Залишилося лише все це перенести на ст╕ни храму, а от для цього вже мен╕ знадобиться й ваша допомога, - звернувся в╕н до панотця.
- Все, що в мо╖х силах, я готовий зробити, як сам╕, Серг╕ю, розум╕╓те, але нав╕ть не уявляю соб╕, чим би я м╕г вам допомогти в справ╕, до яко╖ я, чесно кажучи, маю стосунок лише як глядач вже готового твору, тобто як споживач. Чим би ж я м╕г вам допомогти в створенн╕?
- Я сьогодн╕ вранц╕ вже говорив Оксан╕, - в╕дпов╕в Серг╕й, - що для початку роботи в мене вже ╓ деяка к╕льк╕сть матер╕ал╕в для попереднього вологого тинькування ст╕н для фрески, але матер╕ал╕в цих, зв╕сно, замало, ╕ мен╕ знадобиться ваша допомога для, так би мовити, здобування в подальшому цих самих матер╕ал╕в. А це, взагал╕ то, дуже специф╕чна сум╕ш для тиньку, - додав в╕н, - рецепт яко╖ я сам розробляв протягом багатьох рок╕в, вивчаючи досв╕д, як в╕тчизняних, так ╕ закордонних мо╖х колег, як сучасник╕в так ╕ попередник╕в, вивчав досв╕д, як кажуть, вс╕х час╕в ╕ народ╕в, аж поки не зупинився на оптимальн╕й, як на мене, сум╕ш╕, ╕нгред╕╓нтами яко╖ ╓ багато матер╕ал╕в, що як╕сь ╕з них можуть видатися дивними, деяк╕ з них, до реч╕, можна назвати продуктами с╕льського господарства, так що, я думаю, д╕стати ╖х можна буде легше тут, на сел╕, а деяк╕ мен╕ було легше д╕стати в Ки╓в╕. Одне слово, маю над╕ю на вашу допомогу в цьому питанн╕, панотче.
- Нема питань, - радо погодився Михайло Архипович, - в цьому ви можете покластися на мене повн╕стю. Не можу об╕цяти щось ╕з ╕нших планет, а все, що ╓ на планет╕ Земля, я думаю, ми в змоз╕ для вас д╕стати.
- Дуже дякую, - задоволено промовив Серг╕й, - в такому раз╕, я можу приступати до роботи негайно без н╕яко╖ турботи про матер╕альний б╕к. Адже, над╕йний тил - запорука усп╕ху.
- Я вибачаюсь, - пригладивши сво╖ плекан╕ довг╕ вуса, звернувся до Серг╕я Юр╕й ╤ванович Павлюк, - мене вже давно ц╕кавить одна особлив╕сть вашо╖ творчо╖ манери, Серг╕ю Михайловичу. Якщо дозволите, то я б хот╕в вас про це запитати...
- Будь ласка, питайте. Якщо зможу, я вам поясню все, що вас ц╕кавить.
- Але перш, н╕ж ви почнете слухати запитання Юр╕я, - втрутився в розмову отець Михайло, - я все ж би запропонував вам, Серг╕ю с╕сти. В ногах правди нема, та й сп╕лкуватися нам так буде зручн╕ше й в╕льн╕ше. Тож с╕дайте, будь ласка.
Серг╕й озирнувся й зрозум╕в, що д╕йсно не пом╕тив, що зайшовши до господи, так ╕ стояв б╕ля столу, в той час, як вс╕ ╕нш╕ гост╕ сид╕ли, що виглядало досить кумедно.
- Д╕йсно, - посм╕хнувся Серг╕й, - стою тут, неначе викладач перед учнями, хоча викладач╕ тут зовс╕м ╕нш╕, - кивнув в╕н у б╕к гостей. - Треба й правда прис╕сти, але т╕льки п╕сля вас, отче, - глянув в╕н у б╕к Михайла Архиповича, який теж стояв поруч, - ╕ п╕сля Оксани, - додав, подивившись на д╕вчину, що теж, роздавши каву, стояла б╕ля столу й слухала розмову.
Вс╕ разом розс╕лися за столом.
- Спостер╕гаючи за вашими роботами, - продовжив мову Юр╕й ╤ванович, ставлячи сво╓ запитання Серг╕╓в╕, - я пом╕тив, чи може, мен╕ здалося, що я пом╕тив одну незвичайн╕сть ваших ╕кон та розпис╕в храм╕в - ви, на в╕дм╕ну в╕д сво╖х колег, використову╓те в сво╖х роботах досягнення, методи й прийоми вс╕х останн╕х напрямк╕в та теч╕й в образотворчому мистецтв╕: ╕мпрес╕он╕зму, експрес╕он╕зму, як ╕ вс╕ляких в╕домих дотепер модерн╕стських напрямк╕в - вс╕ ц╕ абстракц╕он╕зми. Що, на загал, погодьтесь, не зовс╕м звичайно для тако╖ традиц╕йно╖, нав╕ть ортодоксально╖ галуз╕ мистецтва, я церковне малярство. То я правильно п╕дм╕тив, чи мен╕ це здалося?
- Н╕, Юр╕ю ╤вановичу, це вам не примарилося, - почав в╕дпов╕дь Серг╕й, - я д╕йсно таки використовую в сво╖х роботах досягнення сучасних шк╕л малярства, хоча, - в╕н замислився на деякий час. - Хоча я хот╕в би щодо цього зробити деяке уточнення. Я, взагал╕ то, не вважаю весь цей модерн╕зм ╕ пост-пост-пост-модерн╕зм чимось таким вже новим, тобто сучасним винаходом.
- Ц╕каво, - не втримався в╕д вигуку Юр╕й ╤ванович, - ц╕каво. Тобто, що ви ма╓те на уваз╕?
- Я маю на уваз╕ хоча б, наприклад, ще т╕ ж сам╕ до╕сторичн╕ наскальн╕ малюнки, де всл╕д за реал╕стичними зображеннями тварин дещо п╕зн╕ше приходять малюнки, як╕ ми зараз назвали б модерн╕стськими, в яких перв╕сний художник, використовуючи засоби символ╕зму, вже намага╓ться показати нам не сам об"╓кт зображення, а сво╖ враження в╕д цього об"╓кту, чи сво╖ ж таки щодо цього об"╓кту нам╕ри. Що ж до середньов╕чного символ╕зму, який прийшов на зм╕ну реал╕зму античному, то тут взагал╕ все видно неозбро╓ним оком - середньов╕чний християнський символ╕зм, я думаю, н╕чим не поступиться сучасному модерн╕зму в глибин╕ й яскравост╕ зображення не зовн╕шньо╖ схожост╕, а внутр╕шн╕х духовних пошук╕в. Б╕льше того, - в╕дчувалося, що ця тема була для Серг╕я й справд╕ дуже ц╕кавою, - я, як людина, що присвятила вивченню цього питання дуже багато часу й уваги, думаю, що маю право сказати про те, що, як на мене, символ╕сти християнськ╕ середньов╕чн╕ просунулися в осягненн╕ духовних основ буття та у вияв╕ ╖х засобами малярства значно глибше, ан╕ж ╖хн╕ сучасн╕ наступники - адже, середньов╕чн╕ творц╕ були перейнят╕ непохитною в╕рою в примат духовного над матер╕альним, й тому ╖хн╕ роботи так╕ чист╕, чесн╕, в╕дверт╕, щир╕ й переконлив╕, в них нема╓ н╕чого, так би мовити "за пазухою", на в╕дм╕ну в╕д сучасних модерн╕ст╕в, як╕ вт╕люють у сво╖х роботах фантасмагоричн╕ коп╕╖ хворобливих марень спонукувано╖ брудними тваринними пристрастями плот╕, намагаючись видати ц╕ марення за вияв духовност╕. Але ж тваринн╕ ╕нстинкти й людська духовн╕сть - реч╕ дещо р╕зн╕, а тому, мабуть, сучасному абстракц╕он╕зму навряд чи коли вдасться досягти тих духовних вершин, як╕ п╕дкорили середньов╕чн╕ м╕стики. А звернення до реал╕стичного фотограф╕чного зображення в малярств╕, що прийшло на зм╕ну середньов╕чного символ╕зму в нов╕ часи, я розглядаю знову ж таки, як законом╕рн╕сть: на зм╕ну перв╕сного реал╕зму прийшов перв╕сний символ╕зм, який пот╕м був зам╕нений реал╕змом античним, в свою чергу зам╕неним символ╕змом середньов╕чним, на зм╕ну якому прийшов реал╕зм нов╕тн╕й, в свою чергу зам╕нений сучасним абстракц╕он╕змом - все, так би мовити, п╕дтверджу╓ ф╕лософськ╕ висновки про сп╕ралепод╕бн╕сть руху людського духу, з т╕╓ю т╕льки заувагою, що виникають сумн╕ви у вищому щабл╕ наступного витка сп╕рал╕ щодо попереднього, адже п╕ку середньов╕чних духовних осягнень, як на мене, поки що ще не вдалося досягти сучасним майстрам, не кажучи вже про те, щоб перевершити попередник╕в. З ╕ншого ж боку все це - п╕дтвердження незнищенних сл╕в Екклез╕аста про те, що нема╓ н╕чого нового п╕д сонцем.