Вс╕ почали вставати й виходити з-за столу.
- Тож я хочу вам нагадати про вашу об╕цянку доручити ваш╕ в╕рш╕ мен╕, - п╕д╕йшов до Серг╕я Павлюк.
- Я сво╖х сл╕в н╕коли не зр╕каюсь, - потискуючи на прощання руку Юр╕я ╤вановича, до якого в╕н пройнявся щирою приязню, в╕дпов╕в Серг╕й, - все, що т╕льки знайду, в╕ддам вам без всяких передумов, роб╕ть ╕з цим скарбом все, що вам заманеться.
- Що значить, все, що знайду, - стурбувався Павлюк, ви що, можете щось ╕ не знайти?
- Знайду, знайду, - заспоко╖в його Серг╕й, - не турбуйтесь, все знайду.
╤ Павлюк задоволено в╕д╕йшов.
- Просто не знаю, що й сказати, - говорила Серг╕╓в╕ вже ╤рина Остапчук, що п╕д╕йшла п╕сля Павлюка до Серг╕я ╕, заволод╕вши його рукою, тримала цю рук в сво╖й маленьк╕й, але сильн╕й руц╕, дивлячись захопленим поглядом Серг╕╓в╕ в оч╕. - Це просто незр╕внянно. Яка глибока, точна, багатогранна метафоричн╕сть, а водночас так легко, прозоро ╕ зрозум╕ло. Н╕чим не г╕рше за того ж Пастернака, чи Стуса.
- Дякую, дуже радий, що вам сподобалось, - Серг╕й лаг╕дно почав вив╕льняти свою руку з ╤ринино╖ руки, яку вона вибачливо сама в╕дсмикнула, очевидно, забувши п╕д час розмови, що тримала Серг╕я м╕цним потиском.
- Що тут ╕ казати, - лише розв╕в руками Олег Яневський ╕, п╕д╕йшовши до Серг╕я м╕цно потиснув йому руку. - Дуже радий ╕ гордий за Укра╖ну, що вона ма╓ такого поета.
- ╤ я теж, - п╕д╕йшов усл╕д за Яневським до Серг╕я Наливайко з якимось зн╕ченням, що так контрастувало з його могутньою ф╕гурою, ╕, л╕вою рукою пригладжуючи характерним жестом свою зач╕ску йоржиком, правою рукою потиснув Серг╕╓в╕ руку, намагаючись затиснути ╖╖ не занадто сильно. - Тобто мен╕ теж дуже сподобалось. Спасиб╕ вам. Дуже гарн╕ в╕рш╕.
- А може ми вас, Серг╕ю трохи проведемо, - якось наче аж благально, що так не було на не╖ схоже, запропонувала ╤рина.
- Дякую, але я б зараз все ж хот╕в залишитись на самот╕. Трохи хочу пройтись сам тихими н╕чними вулицями вашого села, може ще й до Дн╕пра зайду. Треба, зна╓те, трохи обдумати на самот╕ мою роботу з розпису храму. Вибачте, - в╕дпов╕в Серг╕й, хоча на справд╕ йому хот╕лось хоч на мить залишитись на одинц╕ з Оксаною перед тим, як в╕н п╕де в╕д отця Михайла.
- То будемо, нарешт╕ прощатися й з вами, - звернувся Серг╕й до Оксани й отця Михайла, коли вс╕ гост╕ вже п╕шли. - Але перед тим, як я п╕ду, я хот╕в би, щоб ти, Оксано, все ж п╕дтвердила свою згоду стати для мене г╕дом ╕ показати ваше село Веселе, розпов╕сти про його ╕стор╕ю. Чи не забула ти, що об╕цяла мен╕ таку послугу?
- Н╕, не забула, зазвичай я завжди виконую все, що об╕цяла. Сьогодн╕ у нас середа? - вона трохи задумалась.
- Скоро вже четвер, - промовив Серг╕й, подивившись на наст╕нний годинник.
- Отже, до нед╕л╕ залишилось зовс╕м недовго. Тод╕ так ╕ вир╕шимо, як Бог дасть, у нед╕лю п╕сля служби ми з тобою, Серг╕ю, й орган╕зу╓мо цю сво╓р╕дну екскурс╕ю нашим селом. Згода?
- Згода.
- Тод╕, на добран╕ч.
- На добран╕ч, Серг╕ю, - додав ╕ соб╕ отець Михайло, що до цього лише слухав ╖хн╕й д╕алог.
10.
Час до так оч╕кувано╖ нед╕л╕, коли мала в╕дбутись об╕цяна Оксаною ознайомча прогулянка селом Веселим, то тягнувся все пов╕льн╕ше й пов╕льн╕ше ╕, раптом, наче зупинявся, коли Серг╕й починав рахувати дн╕, години й хвилини, що залишились до ц╕╓╖ под╕╖, а то час цей, раптом, прол╕тав зовс╕м непом╕тно, як одна мить, коли в╕н замислювався про Оксану ╕ поринав у свою роботу. Адже, робота його, врешт╕ решт, надихалася саме Оксаною, саме завдяки знайомству з отцем Михайлом ╕ з Оксаною, особливо - Оксаною, у Серг╕я й виник якраз цей задум, саме вплив образу ц╕╓╖ дивовижно╖ д╕вчини дозволив Серг╕╓в╕ проникнути в так╕ глибини, про як╕ в╕н ран╕ше м╕г т╕льки мр╕яти, йому в╕дкрилися так╕ та╓мниц╕ буття, про як╕ в╕н нав╕ть ╕ мр╕яти н╕коли не м╕г. Оксана стала для Серг╕я вт╕ленням всього найкращого, найвищого, найдуховн╕шого в людин╕.
Можна було б сказати, що вона стала для Серг╕я вт╕ленням ╕деалу, але ж п╕д ╕деалом, взагал╕ то, треба було б розум╕ти щось захмарне , досягненню чого треба було б присвятити величезн╕ зусилля, заради чого треба було б пожертвувати чимось. А Оксана - ╖╖ образ якось зовс╕м не в"язався з ╕деалом, як плодом аскетичного самозречення. Навпаки, ╖╖ довершен╕сть була такою земною, такою людяною, такою простою й в╕дкритою; не треба було н╕яких зусиль, щоб в╕дкрити в ╖╖ душ╕ вта╓мничен╕ поклади духовност╕ - ╖╖ щира, чиста й самов╕ддана доброта, самозречене бажання допомогти ближньому були на поверхн╕, в╕дкрит╕ вс╕м у кожному ╖╖ рус╕, в кожному погляд╕, в кожному слов╕. Оксана зовс╕м не в╕дчувала, що ц╕ ╖╖ риси - то якась ╖╖ заслуга, це було ╖╖ нормальним природним станом, це був спос╕б ╖╖ звичайного життя, бо ╖╖ життя не под╕лялося на життя земне й неземне, на життя тимчасове й в╕чне, на життя поцейб╕чне й потойб╕чне: звичайним ╕ ╓дино можливим життям для Оксани якраз ╕ було життя в╕чне, ╕ н╕якого ╕ншого життя, окр╕м в╕чного для не╖ взагал╕ не ╕снувало.
Оце в╕дчуття природност╕, звичайност╕ неймов╕рного й чудесного не полишало Серг╕я в╕дколи в╕н при╖хав сюди. Якими звичайними й природними видавались тепер йому б╕бл╕йн╕ розпов╕д╕ про те, як ╤сус приборкував бур╕, ходив по вод╕ як по суш╕, воскрешав мертвих, адже ╤сус був звичайним, природним Сином Божим.
╤ зовс╕м уже дивно для Серг╕я було думати про те, що його знайомству з Оксаною виповнилося буквально дек╕лька дн╕в, а в його душ╕, в його житт╕, взагал╕ в його розум╕нн╕ св╕тобудови в╕дбувся такий переворот, якого навряд чи вдалося б досягти й десятил╕ттями напружених духовних пошук╕в ╕ молитов.
А якщо вже зовс╕м чесно, то Серг╕й все ясн╕ше розум╕в, що вс╕ ц╕ означення - духовний переворот, нове розум╕ння св╕тобудови п╕сля знайомства з Оксаною - все це було т╕льки способом сво╓р╕дного маскування, це були, так би мовити, духовн╕ пал╕мпсести, з-п╕д яких все наст╕йн╕ше й в╕дчутн╕ше проступало свав╕льне слово "кохання", в╕рн╕ше не кохання, а любов, бо поняття кохання було наст╕льки вже спаплюжене сучасним його розум╕нням, вираженим словосполученням "займатися коханням", яке означа╓ лише тваринний ф╕з╕олог╕чний акт, що Серг╕й просто не наважувався забруднити сво╓ до Оксани почуття таким словом, але й б╕льш г╕дне слово "любов" в╕н теж намагався з ус╕╓╖ сили в╕д╕гнати, бо все ще не м╕г сприймати Оксану як просто д╕вчину, в яку можна закохатись, надто вже високо вона п╕дносилася в його уяв╕.
А зрештою, як би не назвав те почуття, яке опанувало Серг╕я, - це було найпрекрасн╕ше, що в╕н в╕дчував протягом усього свого, хай не такого й довгого, але насиченого життя. ╤ як би це почуття не називати, хоч б╕льш плотським коханням, хоч б╕льш духовною любов"ю, - все одно це було всеохоплююче проникнення неймов╕рно╖ радост╕, вибух щастя, який п╕дносив плоть до незв╕даних висот духовност╕ й освячував усе, що було в людин╕ плотського, найвищою чистотою.
╤ все ж, чи то духовний переворот, чи то кохання, чи то любов - це в╕дбулося за дек╕лька дн╕в! Х╕ба це не диво? Вт╕м, по довших роздумах, це диво Серг╕╓в╕ вже не видавалось таким неймов╕рним, адже його сп╕лкування, його в╕дносини з Оксаною в╕дбувались не в звичайному земному час╕, а у в╕чност╕, в час╕ Божому, а в Бога, як в╕домо, один р╕к - як тисяча рок╕в, ╕ тисяча рок╕в - як один р╕к.
Звичайно, Серг╕й знав багатьох д╕вчат, багато раз╕в закохувався. Але вс╕ д╕вчата й ж╕нки, ╕ вс╕ закоханост╕, хоч дещо й в╕др╕знялись одне в╕д одного, все ж укладалися в певн╕ стандарти. Серг╕й якось нав╕ть сам для себе нарахував ш╕сть основних вид╕в ж╕ночо╖ стат╕, в╕д простакувато╖ хитрун╕ через удавано-романтичну акторку до звичайно╖ в╕дверто╖ хижачки, та близько дев"яти вид╕в кохання, в╕д простого фл╕рту до виснажливого удавано-самозреченого упадання. ╤ все ж, хоч дещо й в╕др╕зняючись одна в╕д одно╖, вс╕ ж╕нки, врешт╕-решт, бачили в чолов╕ков╕ лише спос╕б задоволення х╕т╕, широку спину, за якою можна сховатись, ╕ гаманець, з якого можна черпати матер╕альн╕ блага; а вс╕ види кохання, врешт╕-решт, зводились до способу досягнення задоволення статево╖ потреби, легшого чи важчого, в залежност╕ в╕д типу ж╕нки, подолання шляху до то╖ мит╕, коли вже можна буде конкретно "зайнятися коханням", тобто зайнятися сексом. "Зайнятися коханням" - цим все сказано, до цього вже н╕чого не додаси.