Серг╕й н╕як не м╕г в╕д╕рвати очей в╕д Оксани, ╕ це аж н╕як не заважало його молитовному настрою, зовс╕м навпаки, кожно╖ мит╕ все глибшим ╕ глибшим ставало розум╕ння, ран╕ше сприйнятого лише поверхово, Б╕бл╕йного твердження, що Бог - ╓ любов. Ця непереможна, безмежна, в╕чна любов розпросторювала свою непереборну силу все владн╕ше й владн╕ше, захоплюючи всю церкву, все село Веселе, вс╕ його околиц╕, всю Укра╖ну, весь св╕т, увесь Всесв╕т ╕ ставала, врешт╕, - Богом! Так, ось в╕н, Бог - дивиться ╕нод╕ на Серг╕я лаг╕дними проникливими очима Оксани, жевр╕╓ рум"янцем ╖╖ щ╕к, ожива╓ в хресному знаменн╕ ╖╖ руки, луна╓ словами молитви отця Михайла. Р╕дними укра╖нськими словами. ╤ оживають ус╕ лики на ╕конах, ╕ вс╕ свят╕ стають поряд на молитву. Так, Бог тут, у серц╕ кожного. Серг╕й в╕дчув себе частиною всього, ╕ все в╕дчув частиною себе самого. Це ╕ ╓ безсмертя. Це ╕ ╓ в╕чн╕сть . Це ╕ ╓ Бог. Це в╕дчуття не можна було пор╕вняти н╕ з чим, нав╕ть з натхненням.
Вийшовши з церкви, Серг╕й ще довго не м╕г оговтатися: в╕н наче став безт╕лесним згустком в╕ри й любов╕, в нього наче виросли крила ╕ в╕н безтурботно ширяв у безт╕лесному простор╕ недавно в╕дчуто╖ в╕чност╕, з батьк╕вською вибачлив╕стю спостер╕гаючи за земними турботливими клопотаннями, як╕ ще донедавна так докучливо, так надсадно знесилювали його душу. Серг╕й бачив - те ж саме в╕дчуття панувало й в душах ус╕х "веселик╕в".
- То як, не передумав зд╕йснити ознайомчу прогулянку селом Веселим? - голос Оксани, що п╕д╕йшла до Серг╕я, пролунав як н╕коли мелод╕йно.
- Чого б це я мав передумати? Останн╕м часом - це одна з мо╖х найзапов╕тн╕ших мр╕й.
- То вперед, - жарт╕вливо махнула рукою запрошуючим жестом Оксана.
- Вперед! - рад╕сно вигукнув Серг╕й.
- Куди то ви оце з╕бралися "вперед"? В наступ на нечисту силу? - п╕д╕йшов до них отець Михайло, лаг╕дно взявши обох за руки. - Див╕ться, адже боротьба з нечистим - справа не з легких.
- Нечистого ми не бо╖мося, - в тому ж житт╓рад╕сному дус╕ в╕дпов╕в Серг╕й, - ╕ готов╕ стати з ним на прю хоч зараз, особливо зараз, п╕сля тако╖ надихаючо╖ молитви. Але зараз нам саме й не до Сатани з ус╕ма його пр╕сними, зараз ми з╕бралися зайнятись справою б╕льш при╓мною - Оксана пооб╕цяла мен╕ показати село Веселе докладн╕ше, глибше познайомити мене з цим дивовижним поселенням, яке стало для мене справжн╕м ╢русалимом.
- То з Богом, - об╕йнявши ╖х обох за плеч╕, отець Михайло жартома п╕дштовхнув ╖х вперед.
Серг╕й з Оксаною вдячно посм╕хнулись до панотця й п╕шли несп╕шно с╕льською стежиною, супроводжуван╕ лаг╕дним, сповненим в╕ри й над╕╖ поглядом Михайла Архиповича.
11.
- А де це наша нерозлучна молода педагог╕чна тр╕йця? - запитав Серг╕й в Оксани, як вони вже в╕д╕йшли на деяку в╕ддаль в╕д церкви. - На молитв╕ я ╖х бачив, а як ми вийшли з храму, то нав╕ть не можу збагнути, де вони под╕лися.
- От, нарешт╕, - зд╕йняла догори вказ╕вний палець Оксана. - Нарешт╕ я зрозум╕ла з чого почати наше з тобою ознайомлення з селом Веселим. Розпочнемо нашу подорож з в╕дв╕дин згадано╖ тобою молодо╖ педагог╕чно╖ тр╕йц╕, адже ╤ринка, Олег та Славко в╕дразу п╕сля вран╕шньо╖ молитви негайно й нестримно подалися, так би мовити, виконувати св╕й громадський обов"язок. Тому ти ╖х, власне, вже й не побачив, вийшовши з церкви.
- ╤ що ж це за громадський обов"язок такий, якщо, зв╕сно, це не секрет?
- Зв╕сно, не секрет. Зовс╕м нав╕ть навпаки, бо ж ╖хня справа заслугову╓ на якнайширший розголос.
- Ц╕каво, ц╕каво, - це були не просто слова, Серг╕╓в╕ д╕йсно було таки ц╕каво.
- Так от, - в голос╕ Оксани пролунала нотка ╕нтригуючого вта╓мничення, - Олег, Славко та ╤ринка розгорнули у нас д╕йсно таки гранд╕озну д╕яльн╕сть. Ф╕лолог╕я, ╕стор╕я та ф╕зична культура й спорт - три шк╕льних предмети, викладачами яких ╓ ╤рина, Славко та Олег. Ц╕ саме три предмети, як╕ вони викладають в школ╕, якраз ╕ стали трьома нар╕жними каменями позашк╕льно╖ д╕яльност╕ нашо╖ славно╖ молодо╖ педагог╕чно╖ тр╕йц╕. Ми вс╕ разом вир╕шили, що саме на цих трьох дисципл╕нах можна виховати наше п╕дростаюче покол╕ння, що входить зараз в життя в умовах в╕льно╖ незалежно╖ Укра╖ни, а часу для викладання цих предмет╕в у школ╕, як на наш погляд, в╕дведено замало. От ╕ вир╕шили ми створити таку соб╕ позашк╕льну програму, яка, по╓днуючи в соб╕ вс╕ ц╕ три дисципл╕ни, була б подана в так╕й форм╕ й такими методами й способами, щоб якнайдох╕длив╕ше ╕ якомога невимушено вплинути на нин╕шн╕х учн╕в нашо╖ школи, а отже й на наше безпосередн╓ майбутн╓, яким власне ╕ ╓ саме оц╕ нин╕шн╕ учн╕ нашо╖ школи. - ╤ Оксана пильно придивилася до Серг╕я, неначе питаючи його: "Ц╕каво?".
- Нав╕ть так! - вигукнув Серг╕й таким тоном, який не залишав н╕якого сумн╕ву в тому, що розпов╕дь д╕вчини його надзвичайно зац╕кавила. - Ц╕каво, ц╕каво. Що ж це таке? Де це? Як це?
- Де це в╕дбува╓ться, ти д╕зна╓шся вже за дек╕лька хвилин. Це тут неподал╕к, - показала вона рукою, - за селом. А що це ╕ як це, ти побачиш на власн╕ оч╕ теж уже за дек╕лька хвилин.
- Ось це ╕ ╓ наша маленька Запор╕зька С╕ч села Веселого, - показала Оксана, коли вони удвох ╕з Серг╕╓м, вибравшись ╕з села, з╕йшли на пагорб, за яким перед ними в╕дкрилась видолина, скраю яко╖ б╕ля п╕дн╕жжя пагорба було збудовано щось на зразок м╕н╕атюрно╖ фортец╕, огороджено╖ частоколом, а дал╕ простяглося розлоге поле, яке вирувало рухом десятк╕в хлопц╕в та д╕вчат, зодягнутих в спортивно-в╕йськов╕ одностро╖, як╕ хоча й не були пошит╕ у виклично шароварному стил╕, вт╕м давали з першого ж погляду недвозначно зрозум╕ти, що п╕д цим одягом дихають саме укра╖нськ╕ груди, б"ються укра╖нськ╕ серця, поломен╕ють укра╖нськ╕ душ╕ - Серг╕ю в╕дразу ж спало на думку, як незвичайно одяга╓ться Оксана, якого в не╖ незвичайного ориг╕нального крою сукн╕, як╕ н╕де й н╕коли н╕ за як╕ грош╕ не придба╓ш в жодному магазин╕.
- Ц╕каво, - сказав Серг╕й, - хто це придумав так╕ ориг╕нальн╕ одностро╖ для цих хлопц╕в та д╕вчат? Цей одяг - справжн╕й витв╕р мистецтва, пов╕р мен╕, як не останн╕й людин╕ в ц╕й царин╕.
На ц╕ його слова д╕вчина т╕льки загадково глянула й мимов╕льно зашар╕лася.
- То п╕шли вже знайомитися з нашим табором майбутнього, - сказала Оксана вже п╕дбадьорливим упевненим голосом. ╤ вони почали пов╕льно сходити пагорбом до вируючо╖ молодечим завзяттям долини.
- Аго-о-ов! - гукнула Оксана сво╖м мелод╕йним голосом, коли вони вже п╕дходили до ╕мпров╕зовано╖ фортец╕, й помахала рукою.
- Аго-о-ов!.. Аго-о-ов!.. - залунали у в╕дпов╕дь Оксан╕ десятки молодих дзв╕нких вигук╕в, ╕ десятки рук зд╕йнялися в прив╕тальних рад╕сних помахах.
- Слава Укра╖н╕! - вигукнула Оксана, коли вони з Серг╕╓м вже наблизилися до молод╕.
- Героям слава! - вигукнув у в╕дпов╕дь молодечий дзв╕нкоголосий хор.
Але н╕хто з молод╕ не покинув сво╓╖ справи й не кинувся назустр╕ч новоприбулим - вс╕ й надал╕ продовжували старанно вправлятися, виконуючи дан╕ ╖м завдання. До Оксани ж ╕з Серг╕╓м вирушили т╕льки тро╓ молодих педагог╕в, як╕ тут верховодили - Олег Яневський, Славко Наливайко та ╤рина Остапчук.
- Прив╕т, - рад╕сно випалив безпосередн╕й ф╕зкультурник Славко, п╕дб╕гши першим до Оксани й Серг╕я. - Прив╕т, прив╕т, - повторив в╕н, потискаючи Серг╕╓в╕ руку.
- Дуже рад╕ вас тут бачити, - ╕ соб╕ тиснучи Серг╕╓ву руку, вже б╕льш стримано промовив Олег.
- Н╕, справд╕ ми дуже рад╕ вас тут бачили, - додала ╤рина, - це не просто слова вв╕чливост╕.
- А як вже я радий тут бути, - щиро в╕дпов╕в Серг╕й. - ╤ що це у вас тут д╕╓ться? - окинув в╕н поглядом вируючу молоддю долину. - Просто краса ╕ велич.
- Зараз наш╕ козаки й козачки ф╕зично вправляються, адже ╖м скоро доведеться здавати ╕спити, - окинув ╕ соб╕ вдоволеним поглядом завзяту молодь Славко. - А нормативи у нас "о-го-го": т╕льки на перекладин╕ треба п╕дтягнутися хлопцям двадцять, а д╕вчатам п"ятнадцять раз╕в! - в його словах вчувалась неп╕дробна горд╕сть. - А б╕г - ╕ крос ╕ спринт, стр╕льба з лука ╕ пневматично╖ збро╖, рукопашний б╕й... - горд╕сть в його словах все наростала, здавалось, що св╕й перел╕к в╕н ладен продовжувати до неск╕нченност╕.
- ╤ все ж спорт - хоч ╕ важлива частина виховання наших п╕доп╕чних, але ж т╕льки частина, - спок╕йно перервав свого друга Олег. - А зранку у нас був уже урок ╕стор╕╖, п╕д час якого я як м╕г переконливо намагався донести до наших молодих громадян нашо╖ молодо╖ новов╕дроджено╖ держави розум╕ння того, якою, наприклад, могла б бути Укра╖на, якби битва п╕д Полтавою не стала для Укра╖ни катастрофою, а принесла б перемогу Карлов╕ Дванадцятому та Мазеп╕ - Укра╖на стала б тод╕ звичайною ╓вропейською демократ╕╓ю ╕ була б зараз такою, як, прим╕ром, Франц╕я, чи Бельг╕я, чи Н╕меччина. Або ж, наприклад, чи могли б ми соб╕ уявити можлив╕сть голодомору в тридцять третьому, якби Укра╖нська Народна Республ╕ка встояла в двадцятих роках, а не впала п╕д натиском московських б╕льшовицьких орд ╕з мовчазно╖ згоди ╓вропейських демократ╕й та Америки.