- Та досить вже, досить, - лаг╕дно, як вона це ум╕ла, - перервала Серг╕╓ву промову Оксана, яка зрозум╕ла, що ця промова була звернена перш за все до не╖. - Переконав, переконав.
- Отже, будемо з тобою, Оксано, д╕лити м╕сцеву кафедру мистецтвознавства навп╕л? - все Серг╕╓ве ╓ство було охоплене якоюсь рад╕сною ейфор╕╓ю.
- Для чого нам з тобою щось д╕лити? - з незм╕нною лаг╕дн╕стю, але вже якось задумливо в╕дпов╕ла йому Оксана. - Роботи вистачить для вс╕х. Але ж чи вистачить нас для роботи?
- Що ти ма╓ш на уваз╕? - не зрозум╕в Серг╕й.
- Перш за все, чи вистачить у нас хисту ╕ знань, - в╕дпов╕ла Оксана.
- За це не варто й говорити, - з╕ звичним сво╖м запалом за вс╕х в╕дпов╕ла ╤рина, - це кожен тут тоб╕ п╕дтвердить, що кращих за вас навряд чи можна взагал╕ знайти.
- Можливо, можливо, - з усе поглиблюваною задумою, яка так контрастувала з ╤риним запалом, промовила Оксана. - Але ж чи вистачить нам часу для викладу вс╕х наших, так тобою, ╤ро, розхвалених знань?
- Та це вже занадто ф╕лософськи, - не зрозум╕в ╖╖ натяку Серг╕й. - Вс╕ ми не в╕чн╕. Чи вистачить нам часу? Мабуть що н╕кому з земних створ╕нь не вистачить на вс╕ земн╕ справи часу, ╕ н╕коли б не вистачило. Занадто ф╕лософськи.
- Зовс╕м н╕, - заперечила йому Оксана, - це ти, Серг╕ю, все тлумачиш на ф╕лософський лад. А я мала на уваз╕ дещо ╕нше. Я мала на уваз╕, по-перше, те що я сама не буду ж гостювати в нашому сел╕ весь час, а щодо тебе, то час твого перебування у Веселому взагал╕ обмежений часом розпису нашого храму. Так що, мо╖ думки значно приземлен╕ш╕, ан╕ж ти соб╕ уявив.
- Он ти про що, - вся Серг╕╓ва рад╕сть раптом згасла в╕д Оксаниних сл╕в, як╕ поставили його перед неспростовною реальн╕стю, яка останн╕м часом зовс╕м залишилась поза Серг╕╓вою уявою, котра ширяла в захмарних висотах любов╕ й над╕╖. - Так, звичайно... - пробурмот╕в в╕н, - дивлячись кудись вдалеч╕нь згаслими очима, як╕ почав оповивати сум. - Звичайно...
- Та киньте ви говорити про сумне й загадувати наперед, - розв╕яв раптом навислий було сум сво╖м непереборним оптим╕змом Славко. - Майбутн╓ залишимо тому, кому й належить оп╕куватись майбутн╕м, залишимо майбутн╓ Богу, нехай Бог вир╕шу╓ так╕ питання, а ми будемо лише молитися, щоб в╕н вир╕шив усе якнайл╕пше. Та й взагал╕, - махнув в╕н нав╕дл╕г рукою, так наче вдарив шапкою об землю, - нехай буде, що буде, ╕ н╕коли ще не було такого, щоб н╕чого не було, а що буде побачимо. Чи не так?
- Так, а як же. Дуже глибокодумна промова, - хот╕в було, як завжди, взяти на кпини свого товариша Олег, але побачивши, що його ╕рон╕я цього разу навряд чи досягне мети, оск╕льки вс╕м прийшовся до вподоби оптим╕зм Славка, в╕н не став продовжувати насм╕хатись. - Вт╕м, ти правий Славку. Залишимо проблеми дол╕ вир╕шувати сам╕й же дол╕, а зараз повернемось до п╕двладного нам тепер╕шнього. Зараз п╕демо до наших молодих завзятих учн╕в, як╕ займаються сво╖м ф╕зичним удосконаленням на чол╕ з ╕ще одним нашим видатним колегою, котрий до, реч╕, викону╓ обов"язки Гетьмана нашо╖ м╕сцево╖ козацько╖ республ╕ки - може, й ми переймемося тим невичерпним запалом юначого завзяття, з яким ця молодь п╕дкорю╓ вершини ф╕зичного й духовного гарту. Як кажуть, в здоровому т╕л╕ - здоровий дух! А пот╕м проведемо для них ще вс╕ разом теоретичний урок на в╕льну тему, хоча право на цей урок належить ╤рин╕, але я думаю, вона поступиться цим сво╖м правом для того, щоб наш╕ учн╕ могли познайомитися з таким ц╕кавим нашим гостем, як Серг╕й Богданенко, послухати його, задати йому питання. Я думаю, ти не проти, ╤ро, поступитися?
- З превеликою рад╕стю, - було видно, що ╕дея Олега припала ╤рин╕ до душ╕. - Поступаюсь.
- Добре, добре, - Серг╕й перейнявся духом рад╕сного завзяття, який почав опановувати весь ╖хн╕й гурт. - П╕демо зараз до вируючо╖ молодечим завзяттям долини. А хто це там у нас зараз оп╕ку╓ться в нашу в╕дсутн╕сть молоддю? Олег сказав, що це саме ваш Гетьман. Хоча, як на мене, роль, чи пак, вибачаюсь, посада Гетьмана якнайкраще личила б, наприклад, Славков╕, адже кр╕м вс╕х ╕нших досто╖нств, як╕ давали б право займати йому цю посаду, в Славка ж ╕ще й пр╕звище - Наливайко! Звучить! Так хто ж у нас таки Гетьман? - оглянув Серг╕й сво╖х товариш╕в, але реакц╕я на його слова виявилась не зовс╕м т╕╓ю, на яку в╕н розраховував: вс╕ з якоюсь незрозум╕лою н╕яков╕стю намагались уникнути Серг╕╓вого погляду, наче поступаючись таким чином правом в╕дпов╕д╕ на це питання комусь ╕ншому. - Я, може, щось не те сказав?
- Зовс╕м н╕, - в╕дважився нарешт╕ на в╕дпов╕дь Славко, очевидно, доводячи сво╓ право на гетьманську посаду. - Гетьман у нас людина дуже достойна, ╕ пр╕звище у нього теж характерне, н╕чим не г╕рше в╕д Наливайка, пр╕звище його Бут, Микола Бут, в╕н у нас д╕льничним працю╓, дуже достойна людина.
- А-а-а!... - вихопилося самох╕ть у Серг╕я, коли в╕н раптом зрозум╕в, що це саме той Микола Бут, про ╕стор╕ю нещасливого кохання якого з Оксаною розпов╕дала йому баба Горпина. ╤ Серг╕й мало не продовжив сво╖ слова питанням, чи це не той самий Микола, але вчасно зупинився, коли побачив, що вс╕ звернули сво╖ погляди на Оксану, на яку саме подивився й в╕н сам, а Оксана в цей час потупила оч╕ й трохи аж спален╕ла з н╕яковост╕. - Що ж, д╕йсно теж дуже характерне, прекрасне пр╕звище - Бут! - розрядив Серг╕й сво╖ми словами ситуац╕ю, яка загрожувала розв╕яти стан загально╖ рад╕сно╖ п╕днесеност╕, що нараз╕ запанував у ╖хньому товариств╕. - Гетьман Бут! Дуже радий буду познайомитися з людиною, яка носить таке прекрасне пр╕звище й, очевидно, що носить це пр╕звище ц╕лком заслужено.
- В цьому не може бути н╕якого сумн╕ву, - запевнив його Олег ╕ продовжив: - а зараз, перед тим, як ми покинемо нашу цитадель, я хот╕в би представити тоб╕ ще ╕нш╕ буд╕вл╕ окр╕м канцеляр╕╖. Ось, - показав в╕н на три споруди, що стояли п╕вколом навколо канцеляр╕╖ ближче до частоколу, - це, як ╕ належить на С╕ч╕, курен╕, тут, власне, й мешкають наш╕ козаки й козачки, хоча, мешкають то вони, зв╕сна р╕ч, вдома, але п╕д час навчань живуть тут. Назвали ми спочатку ц╕ курен╕, як ╕ належить за козацьким звича╓м, за географ╕чною ознакою Смагл╕вським, Кривк╕вським та Скринянським куренями за старовинною назвою трьох, так би мовити, район╕в нашого, досить таки великого села Веселого, але мешкати в цих куренях стали пот╕м окремо д╕вчата й окремо хлопц╕, так що один з курен╕в став д╕вчачим, а два хлоп"ячими, але назви залишилися все старими. Отже, Скринянським куренем у нас волод╕ють зараз д╕вчата, а Смагл╕вським та Кривк╕вським - хлопц╕. Можна ще зайти до середини курен╕в ╕ канцеляр╕╖, щоб поближче познайомитися з побутом сучасних козак╕в, але, мабуть ми зробимо це пот╕м, а зараз все ж в╕дв╕да╓мо нашу молодь, оск╕льки ╖хн╕ ф╕зичн╕ заняття вже скоро завершаться.
- Так, звичайно, - погодився Серг╕й, - рушаймо.
Вони вс╕ вп"ятьох вийшли на галявину перед фортецею. Добряче витоптана галявина, аж на н╕й не було жодно╖ травинки (з чого Серг╕й зробив висновок про ╕нтенсивн╕сть занять), була обладнана вс╕лякими спортивними снарядами - в╕д перекладин та боксерських груш до б╕гових дор╕жок та ям для стрибк╕в. Вдалин╕ Серг╕й побачив, як деяк╕ з хлопц╕в та д╕вчат метають списи та стр╕ляють з лука.
- Що ж, вража╓, - нарешт╕ промовив Серг╕й по деяк╕м час╕, з великим задоволенням оглядаючи заняття молод╕. - Просто прекрасно. В наше далеке радянське минуле теж були спортивн╕ гуртки, в яких я теж займався, але нав╕ть тод╕ про таке, як оце я бачу тут, нав╕ть ╕ мр╕яти не доводилось.
- Може хочеш поближче познайомитися з окремими методиками й видами спорту? - запропонував сво╖ послуги Серг╕╓в╕ Славко, зробивши рукою запрошуючий жест.
- ╤з задоволенням, - погодився Серг╕й ╕ рушив у напрямку гурту хлопц╕в та д╕вчат, що очевидно займались рукопашним бо╓м, оск╕льки там стояло дек╕лька боксерських груш, б╕ля яких молодь в╕дпрацьовувала удари, а поряд був майданчик, на якому п╕д кер╕вництвом дорослого чолов╕ка учн╕ в╕дпрацьовували прийоми рукопашного протистояння. - Це мен╕ з ф╕зичних вправ найближче.