Об╕йстя у баби Горпини було, хоч ╕ не надто вже розбудоване, але охайне й доладне: сарай на дек╕лька в╕дд╕лень, де рохкала льоха й цокот╕ли кури, льох, невелика, але показна хатина, обкладена цеглою. Подв╕р"я було чисто виметене, м╕ж буд╕влями були прокладен╕ дор╕жки з бетонних плит. Дал╕ за хатою видн╕вся добре доглянутий город.
- А у вас , Горпино Степан╕вно, об╕йстя н╕чого соб╕, охайненьке, - сказав Серг╕й, озираючись навколо посеред подв╕р"я. - Та й хатинка н╕чого, хоч ╕ невелика, зате доладна.
- Це все чолов╕к м╕й пок╕йний, Йосип Миколайович, царство йому небесне, - перехрестилася Горпина Степан╕вна, - зовс╕м недавно його поховала, хай йому земля пухом. Добрий був господар, все це сво╖ми руками зробив. Все сам. Хоч як тяжко нам спершу було. Все пережили ╕ об╕йстя налагодили ╕ д╕тей в люди вивели, - вона витерла к╕нчиком хустки наб╕глу на оч╕ сльозу.
- Щиро сп╕вчуваю вам, Горпино Степан╕вно, - лаг╕дно промовив Серг╕й. - ╤ як же ви оце тепер сам╕ справля╓теся з ус╕м оцим господарством? ╤ подв╕р"я у вас прибране, ╕ льоху, бачу, вигодову╓те, ╕ кури у вас цокотять, ╕ город видно, що доглянутий, та ще, як не помиляюсь, город ще ж до того й немаленький.
- Та кажу ж, що Господь поки що да╓ мен╕ здоров"ячко ╕ за церквою доглянути, ╕ з господарством упоратися. Це, мабуть, м╕й Йосип Миколайович пок╕йний там на неб╕ за мене турбу╓ться, та Господа просить, щоб я сво╖ останн╕ дн╕ не провела в злиднях та хворобах, а провела залишок свого життя в рад╕сних клопотах, та так спок╕йно й полишила цей св╕т у визначений мен╕ час, та й п╕шла вже нав╕ки до свого р╕дного Йосипа Миколайовича туди, де нас вже н╕хто й н╕коли не розлучить, - бабуся дов╕рливо поглянула вгору. - А ще ж, - похопилася вона, - у мене й д╕ти, онуки й правнуки ╓. Розлет╕лися з р╕дного гн╕здечка хто куди: ╕ в Ки╓в╕ ╓, ╕ в ╕нших м╕стах. Задля них оце ж ╕ тримаю господарство, сам же зна╓ш, як воно зараз у м╕стах живеться, не вс╕м вдалося так вже добре влаштуватися в тепер╕шньому житт╕. Так що я ще й д╕тям та внукам допомагаю. ╤ вони ж таки й при╖здять до мене та допомагають мен╕ поратися з господарством. А д╕тей же в мене дев"ятеро! А внук╕в та правнук╕в!.. - аж сплеснула вона рад╕сно в долон╕. - Та що це я, все про себе , та про себе? Зовс╕м, дурна баба, забула про тебе! Ти ж щойно з дороги, голодний втомлений, а я все про сво╖ клопоти. То ход╕мо ж мерщ╕й до хати, по╖си, в╕дпочинеш. Ход╕мо ж мерщ╕й, ход╕мо, - клопоталася вона, в╕дчиняючи двер╕, - Ход╕мо, ход╕мо...
Серг╕й пок╕рно взяв сво╖ вал╕зи ╕ п╕шов усл╕д за бабцею до хати, супроводжуваний до порогу рад╕сним Кузьком.
- Ось так я ╕ живу, - промовила Горпина Степан╕вна, коли вони з Серг╕╓м, проминувши с╕ни, зайшли до господи, яка под╕лялася на три к╕мнати. - Оце, так би мовити, моя головна к╕мната, тут я проводжу найб╕льше часу, - обвела вона поглядом к╕мнату, в як╕й вони з гостем зараз стояли, - це м╕й ╕ передпок╕й, ╕ кухня моя, - вона п╕д╕йшла до газово╖ плитки ╕ лаг╕дно, неначе якесь живе створ╕ння, погладила ╖╖. - А це ось, як бачиш, газ нам нещодавно п╕двели. Теж, до реч╕, заслуга отця Михайла. Так що ми тепер ╕з благами, включив соб╕ взимку газ - ╕ тепло, ╕ не треба н╕ дрова пиляти та рубати, н╕ вуг╕лля тягати та перес╕вати, та й на газов╕й плитц╕ тепер ╖сти варити набагато дешевше, ан╕ж ран╕ше, коли ми купували до не╖ газов╕ балони, - вона знову ╕з вдячн╕стю поглянула на свою газову плитку, неначе це була ╖╖ найкраща подруга. - А оце ось спальна к╕мната, - показала вона на прочинен╕ в ╕ншу к╕мнату двер╕, - отут ми з мо╖м Йосипом Миколайовичем ╕ жили, а тепер тут я сама проводжу сво╖ одинок╕ ноч╕, - сумовито подивилася Горпина Степан╕вна на прочинен╕ двер╕. - А оце, - в╕дкинувши св╕й митт╓вий сум, вже жвав╕ше показала вона на ╕нш╕ прочинен╕ двер╕ в другу к╕мнату, - це моя, так би мовити, зала. Проходь, проходь, - запросила вона Серг╕я до зали, - тут у мене ╕ телев╕зор ╓...
Вони зайшли в досить простору к╕мнату гарно осв╕тлену трьома в╕кнами ╕ непогано вмебльовану: там був диван, комод, дв╕ шафи, кр╕сло, дек╕лька ст╕льц╕в ╕ на п╕дставц╕ стояв телев╕зор, щоправда, старенький, але кольоровий, на п╕длоз╕ лежав килим, теж не вельми новий, зважаючи на потерт╕сть.
- Оце ╕ ╓ моя зала, - гордовито обвела поглядом к╕мнату бабуся. - Оце й диван тут ╓, можеш тут поки що в╕дпочити. Та ти не соромся, як кажуть, будь як вдома, - звернулася вона до Серг╕я, побачивши, що той дещо зн╕чено зреагував на ╖╖ пропозиц╕ю. - Давай, розташовуйся тут, не переймайся. Ось диван, с╕дай, лягай, будь ласка, в╕дпочивай, а я тоб╕ телев╕зор ув╕мкну, - вона ув╕мкнула телев╕зор. - Ось тут зараз якраз концерт ╕де, по цьому каналу часто гарн╕ концерти показують, хоча, якщо ти хочеш, можеш пошукати щось на ╕нших каналах...
- Та н╕, н╕, все добре, нехай буде концерт, - заспоко╖в Серг╕й бабусю, що не на жарт розметушилася, - мен╕, взагал╕ то, все одно, я таки д╕йсно дещо втомився сьогодн╕. З самого ранку на ногах. Транспорт, вокзал, електричка... Так що я справд╕ таки наважуся скористатися вашою пропозиц╕╓ю ╕ трохи таки в╕дпочину, - в╕н взяв сво╖ вал╕зи, поставив ╖х у куток, а сам с╕в на диван.
- От ╕ добре, от ╕ добре, - зрад╕ла бабуня. - То ти поки що тут в╕дпочивай, а я тим часом щось приготую попо╖сти. В╕дпочивай, - вона вийшла з к╕мнати ╕ обережно зачинила за собою двер╕, але пот╕м знову трохи прочинила ╖х ╕ рад╕сно кивнула Серг╕╓в╕ головою. - В╕дпочивай, в╕дпочивай, - ╕ знову зачинила двер╕.
"Оце тоб╕ й пригода, не думав не гадав, що моя тут поява почнеться таким ц╕кавим чином, - подумалося Серг╕╓в╕, коли в╕н, зручно вмощуючись, л╕г на диван. - От так бабуня. Баба Горпина. Горпина Степан╕вна. А вт╕м, не погана, власне пригода, ╕ бабуня теж н╕чого соб╕, так що скаржитися тоб╕, великий столичний художнику, нема╓ на що", - розм╕рковував в╕н соб╕, засинаючи ╕ спостер╕гаючи, як круговерть запального народного танку, який в цей час показували по телев╕зору, поступово розпливалася в його др╕мотн╕й св╕домост╕ у вир багатобарвно╖ казково╖ строкатост╕ сьогодн╕шнього дня, де були ╕ вран╕шня метушня столичного вокзалу, ╕ за-в╕конне мелькання пейзаж╕в в електричц╕, перем╕шане з розмовами пасажир╕в, ╕ казкова багатобарвн╕сть новозбудованого храму, ╕ дбайлива метушня Горпини Степан╕вни...
- Прокидайся, прокидайся, - долинув до Серг╕╓во╖ св╕домост╕ ласкавий голос Горпини Степан╕вни, - об╕д вже на стол╕, пора вже прокидатися, - лаг╕дно розбуркувала вона сонного гостя, який поступово виринав ╕з глибокого, але короткого сну, - пора вже тоб╕ й попо╖сти, сьогодн╕ ж, мабуть ╕з самого ранку маково╖ росинки в рот╕ не було, а в мене вже все на стол╕...
- Так, так, - остаточно прокинувшись, в╕дпов╕в Серг╕й, с╕в на диван╕ ╕ потер долонями обличчя, остаточно розв╕юючи залишки сну, - я тут, зда╓ться заснув...
- Поспав, поспав годинку з дороги. Але пора вже прокидатись, а то, якщо вдень виспишся, то вноч╕ не захочеться спати, та й об╕д вже на стол╕, голодний же, мабуть.
- Та зранку випив кави.
- Кави в╕н випив, - саркастично подивилась бабуся, - п╕шли вже скор╕ше за ст╕л.
- Добре, добре, дякую, зараз ╕ду. Просто якось спросоння ще апетит про себе не дуже нагаду╓. Мен╕ б умитися.
- Так, так, звичайно. Зараз я тоб╕ й рушника д╕стану, - п╕шла вона до шафи, в╕дчинила ╖╖ ╕ почала там порпатись.
А Серг╕й тим часом озирнувся уважн╕ше. В хат╕ було охайно, прибрано, все стояло на сво╖х м╕сцях, кругом н╕ пилиночки. В належному ╖й кут╕ - ╕кона Божо╖ Матер╕, на ст╕нах - св╕тлини р╕дних ╕ близьких. Взагал╕, все було так, як ╕ належить бути в звичайн╕й селянськ╕й хат╕, де живе старенька бабуся : цей стародавн╕й образ Божо╖ Матер╕, ц╕ пожовкл╕ св╕тлини на ст╕нах, ц╕ в╕зерунчат╕ занав╕сочки на в╕кнах, ц╕ гаптован╕ скатерки на меблях - все дихало такою знайомою, такою р╕дною стародавньою доброзвичайн╕стю, викликаючи щемлив╕ дитяч╕ спогади, адже все це так нагадувало оселю його, Серг╕╓во╖, р╕дно╖ бабус╕, давно вже померло╖ баби Килини, Килини Андр╕╖вни, яка жила п╕д Ки╓вом, ╕ в яко╖ Серг╕й проводив досить багато часу, особливо на кан╕кулах, оск╕льки виростав безбатченком з одною лише мат╕р"ю, яка б╕дкалася, працюючи на дек╕лькох роботах, аби прогодувати себе ╕ сина. Та й бабуся Горпина так була схожа на бабусю Килину - цей метушливий почовг при ходьб╕ з характерним розгойдуванням худенького т╕ла, так як чимчику╓ качечка, ця самозречена турботлив╕сть про ╕нших, ця прониклива доброта, що вилива╓ться з очей щедрим сонячним потоком...