Іван Іванович Несвіжий роздобув персикових дерев рідкісних сортів, доглядав молодий садочок з такою дбайливістю й умінням, що вже за п’ять років мав на деревцях першу зав’язь; він підійшов до цього врожаю суто по-науковому, переписав собі в конторську книгу, куди заносив видачу пального й мастила з колгоспного бензосховища, пильнував, щоб ніхто не зірвав жодного персика, щоб не поклювали кури, не обтрусив вітер, завмираючи серцем, спостерігав, як жовтіють, зарум’янюються ніжні плоди, щоранку й щовечора обходив усі деревця, тицяючи пальцем, голосно шепотів: «Один, два, три… дванадцять… двадцять один… тридцять три…» Ганяв од персиків не тільки малечу й птаство небесне — не підпускав і улюбленого (бо єдиний!) сина Рекордиста, який, на відміну від батька, любив споживати всі продукти у вигляді не просто свіжому, а в найсвіжішому. Ну та Рекордист занадто заклопотаний був вишукуванням способів якнайдоцільнішого вбивання вільного часу, що валився на нього, як лава з діючого вулкана, тому він не переймався дуже ні тим, що батько не пускає його до нової хати з новими меблями, ні отими персиками, які, ясно ж, ніколи не зрівняються не те що зі свіжою півлітрякою, а навіть з нікчемним стограмовичем.
Іванові Івановичу, отже, не було ні серйозних ворогів, ні супротивників у справі оберігання персиків, єдине, чого він не врахував, — це законів природи. Бо закони природи діяли собі й далі невпинно й уперто, і під їхньою дією персики стали достигати і падати на землю. Іван Іванович дбайливо піднімав з землі кожен персик, перелічував решту на деревах, виводив дебет-кредит у своїй бухгалтерській книзі, а підібраний персик ніс у нову хату і клав на новий диван, перед тим підстеливши клейонку. Персик, полежавши на клейонці, підгнивав знизу, тоді Іван Іванович перевертав його, коли плід обгнивав з усіх боків, тоді доводилося класти його у відерце, виносити в садок і закопувати під тими самими деревами, які спородили такий незвичайний плід. Ворушачи губами, Іван Іванович перелічував, скільки ще лишилося персиків на деревах, скільки лежить на дивані, скільки закопано. Все це записувалося в книгу, бо головне в житті свідомої людини — це облік, і ось так, перелічуючи, закопуючи, записуючи, і вправився Несвіжий з усім урожаєм своїх персиків, а коли хто пробував дивуватися, чому ж чоловік не з’їв жодного плода, Іван Іванович казав:
— Так ми ж їх терпіти не можемо — ні я, ні Манька, ні Рекордист!
Світлоярівці нарешті точно визначили ціну Несвіжому: «Такий скупердяйничатиме навіть у космосі!»
З Рекордистом спільність у них була не в рекламованій відразі до персиків, — їх об’єднувало дідівське золото. Так-так, не золото скіфів, не золоті розсипи душ їхніх доблесних сучасників, а найзвичайнісіньке золото діда Самуся, отой жовтий метал, що про нього в підручниках політекономії пишуться цілі розділи, серед широких натур має він назву «презренного», а в художній і літературі «проклятого».
Для Самусів-Несвіжих в останніх двох поколіннях метал металів воістину мав стати проклятим. Почалося це тоді, коли дід Івана Івановича, прадід Рекордиста, рідний батько того Івана Самуся, завдяки якому наступні покоління мали зватися Несвіжими, отож коли дід (прадід, батько в тій самій особі) лежав на смертнім одрі, готуючись до вічного плавання, а його рідний син Іван, не даючи батькові вспокоїтися навіть у цю найвідповідальнішу хвилину життя, бігав довкола батькової постелі, по-жіночому стукав кулак об кулак, суто по-чоловічому вискрегочував зубами й знай доскіпувався:
— Тату, скажіть, де золото закопали!
— Не скажу! — хрипів умираючий.
— Скажіть!
— Не скажу, сукиного сина стерво!
— Ну скажіть же, бо вмрете!
— Вмру, а тобі зась!
— Чи вам для сина жалко? Чорти вам кісточки всі порозносять по пеклу за те, що з сином отак!
— Бісової віри ти син, а не мій, коли рідному батькові вмерти спокійно не даєш!
Несвіжий-перший кинувся на батька, торсав його, стукав головою об дерев’яне бильце ліжка, тоді, вкрай знавіснівши, вхопив за горлянку. Старий хрипів, задихався, вже майже доходив, а не казав нічого, тільки мотав головою, мовляв, і на тім світі не довідаєшся від мене про таємницю.