Мало цього, не досить? Тоді будь ласка: «На сто колін перед стома богами, на сто століть єдине лиш: прийди! Візьми мій світ жаждливими руками і в поцілунку небо зазвізди!»
Ну, припустімо, «зазвізди» нагадує звук, яким кличуть лошат, але хіба Коті звикати до таких звуків? Не з княгинь вона й не з герцогинь, та й циганську кров у жилах мала, про що й циганка Олеля недвозначно заявила, довідавшись про доччиного обранця і про те, чим він найбільше зачарував її.
— А чи мене мій Щусь не тим самим узяв? Моя кров у Коті, моя душа, все моє!
Отже, нам тепер ясно, що Безтурботний виказував перед Котею прекрасну суміш ніжності й державного могуття і тому між ним і Гришею та Самусем конкуренції взагалі не могло бути, а в змаганні (на жаль, назвати його соціалістичним не можна, бо інтереси колективізму тут відходять на задній план) їм обом судилася безнадійність і марність зусиль. Щоправда, коли всі зусилля марні, тоді чоловік ладен виявляти їх найохочіше і, сказати б, перебільшено. Ми й показали тут, як це робили Гриша Левенець і Самусь. А здогадайся хтось із них прочитати Коті сонет Петрарки або пушкінське «Я помню чудное мгновенье» — і ще й не знати, в якому напрямку тоді розвивалися б події і наша розповідь.
А так — усе відомо. Під навісом посеред поля цілий тиждень гуло й несамовитіло весілля. Може виникнути законне запитання: а чому Безтурботний не справляв весілля в лісництві? Тихо, затишок, затінок, дерева, кущі. Пояснення найпростіше. Безтурботному хотілося, щоб його весілля бачив увесь район. Коли бачать — заздрять. А в кущах що? Ти сховаєшся з одного боку, а хтось — з другого. Тут уже не бачать, а підглядають. Ні, хто народився в степу, того вабить простір! Ну, а простір примушує людину мислити великими масштабами, а коли мислиш масштабно, тоді особисте, як справедливо пишуть у газетах, відступає на задній план.
Ой грай, море, радуйся, земле!
За цими балачками автор мало не прогавив весілля. Це був би неприпустимий гріх, бо, як пишуть у першому томі виданої «Науковою думкою» книги «Весілля»: «Весільні звичаї, обряди та пісні, що творилися народом протягом багатовікової історії, — це важливий складник народної культури. В ньому відбилися кращі риси світогляду, моралі, поетичних уявлень трудового народу, його артистичні нахили. І тепер, коли склалася нова, радянська сім’я, старі традиційні обряди наповнюються новим, соціалістичним змістом». Там ще багато цікавого. Наприклад: «3 давніх-давен одруження завжди було однією з важливих, урочистих і хвилюючих подій у людському житті. Спливали століття, падали імперії, на зміну одним народам приходили інші, виникали нові держави і суспільні устрої, але завжди жарким полум’ям палахкотів потяг молодих людей до єднання у міцну сім’ю».
Зверніть увагу: «падали імперії, але завжди жарким полум’ям палахкотів потяг молодих людей до…» Таки ж здорово написано!
Але в нас свій обов’язок, і ми повинні його виконувати.