— Не так зрозумів? А як тебе розуміти?
— Я не можу цього сказати усно, тому підготувала листа.
— Листа-а? Якого листа?
— У трьох примірниках. І один з них я залишаю вам, а сама йду і ждатиму…
Вона справді поклала перед Гришею якусь цидулу і нишком зникла.
Десь ми там згадували про греків, про їхні міфи і про незграбні спроби новітньої міфикології, але чого було варте все це поруч з аркушиком паперу, що ліг на столі перед Гришею Левенцем, мовби прилетівши з якихось незвіданих міфічних світів. Газета про стотурботність, зоставлена Ганною Панасівною з намірами найкращими, і цей аркушик од Вірочки, яку, з усього видно, мучать оті сизо-чорні чорти. Але до чого тут він? І чому він має стати жертвою всіх пристрастей, стихій, непорозумінь, безглуздь і невдоволень? Ще вчора він був там, де народився і ріс, на безмежних просторах, під безкрайніми небесами, на землі неміряній, безкраїй, сам почувався безмежним і вільним, як птахи і мрії, а сьогодні сам себе замкнув між чотирьох стін, ув’язнився в глині, в штукатурці. Що таке штукатурка? Штука турка. Турок підсунув нашим будівельникам штуку, і вийшло: штука турка. Мало ці турки мордували мій народ, так ще й тепер маємо страждати від їхньої підступності.
Але тут Гриша схаменувся, що такі неконтрольовані думки можуть призвести до міжнародних ускладнень, бо ж Туреччина — мирна сусідня держава, яка… Ага, подумав Гриша, а що я знаю про політику сусідніх держав? На комбайні міг собі дозволити розкіш незнання, а тут не маєш такого права. Може, в листі Вірочки є відповіді на ці питання, адже Вірочка — це молодь, а майбуття належить молодим!
Гриша присунув той аркушик, глянув, прочитав, коли б міг умерти, то вмер би одразу, але мав жити далі, тому ще раз перечитав це неповторне писання. Там значилося:
«Я не можу без тебе. Мене переманюють то туди, то туди, обіцяють золоті гори і все, що вище, а мені не треба нічого, і, коли й знайдеться справді якась сила, що відірве мене від нашого „Колоса“, хочу, щоб ти знав: дні, пережиті з тобою, зробили мене щасливою, бо кому ж було ще дано знати те, що зазнала я: захоплення, невіддільне від вдячності, пристрасть, перейняту шанобою і ні на йоту від того не меншу любов до людини царственої, розумної, відзначеної особливим талантом і винятковими здібностями. І хоч життя та обставини вимагали відстані й відгороджували від мене божество, що живе в тобі, я однаково була близька до нього, я знала тільки божество».
Гриша перечитав це божевільне писання тричі, намагаючись змобілізувати всі запаси здорового глузду. Божество він потрактував як комбайн «Колос» (бо сподіваний «Дон» ніяк не міг вийти зі стадії випробувань, отож не міг братися до уваги). Себе він під цей термін не міг підставити ні за які гроші. Але однаково у листі було щось дратівливе і загрозливе. А ота «царствена людина»? Гриша уявив, що лист потрапляє до Дашуньки, і вперше у житті відчув жах од цього дару, яким так пишається людство впродовж цілих тисячоліть. Ліпше було б та й не знать, краще було б та й не…
Гриша задихався. Тісний простір кабінету (чималенького, до речі кажучи) гнітив його, він підійшов до вікна, пошморгав шпінгалетами, штовхнув раму, тоді мало не бігцем кинувся до дверей, розчинив їх, побачив — не побачив, хто там ще хоче до нього, але вихопив поглядом дядька Обеліска, показав йому, що запрошує до себе. Обеліск з’явився, став на порозі, звів на молодого голову очі.
— Щось хотіли?
— Сірники. У вас є сірники?
— Нащо вони вам?
— Хочу закурити.
— Та ви ж некурящий, як і Свиридон Карпович.
— А коли хочу! Ось вам гроші. Принесіть мені сірники і пачку сигарет.
— Там завмаг до вас хотів, то я йому — хай принесе…
— Може, незручно?
— А хто ж вам носитиме, як не завмаг? Я вмент!
І вже за кілька хвилин — і сірники, і сигарети «Прима», з якими Гриша не знав, що й робити, зате мерщій підпалив писання Вірочки і пильно стежив, щоб згоріло до цурки.
Тоді запалив сигарету, пхакнув димком, підійшов до вікна, глянув на світ божий і раптом згадав слова своєї дивної помічниці про те, що лист свій вона спорудила в трьох примірниках, і жахнувся.
Один примірник він спалив. А що два? Куди вони помандрують? До Дашуньки? В Організацію Об'єднаних Націй?
Гриша знов кинувся до вікна. Вихопив з кишені хусточку, витер лице, шию. Не знав, що ще з досвітку перед сільрадою серед квітників сиділа його опозиція у складі Благородного й Первородного, Інтригана й Хулігана, Таксобі й Нітудинісюди, стежила за всім, що відбувалося в двоповерховому будинку сільради, спровоковувала події, підсилала новому голові комічних відвідувачів, щоб налякати, здискредитувати, відбити охоту, примусити підняти руки, здатися, визнати своє безсилля і знов попросити до влади дядька Зновобрать.