Чи Гриша Левенець як голова Веселоярівської сільради переймався всіма цими тонкощами, коли попросив зустрічі з головою колгоспу «Дніпро» Зінькою Федорівною і згодився провести цю зустріч на нейтральній території, тобто за уславленим борщем тітки Наталки? Будьмо щирими: Гриша, хоч би його навіть обрали Генеральним секретарем Організації Об’єднаних Націй, для Зіньки Федорівни так і залишився б механізатором її колгоспу, а сама Зінька Федорівна для Гриші навіки позосталася б головою, силою, авторитетом і непохитністю. Ну, це коли б діло дійшло до рівнів міжнародних. А сільська Рада вимагала іншого ставлення і відповідної переоцінки цінностей. Як це зробити, Гриша не знав. Що саме треба робити, він теж не знав. А кортіло.
— Значить, так, Зінько Федорівно, — сказав Гриша, коли вони наїлися Наталчиного борщу, — хочу попросити вашої поради.
— Проси, — дозволила великодушно Зінька Федорівна.
— Свиридона Карповича питати незручно, щоб він не подумав, ніби я хочу перекреслити всю його багаторічну діяльність.
— Незручно.
— От він підготував питання для наступної сесії. Про будівництво танцмайданчика. Про дотримання автобусного графіка. І про поведінку нового попа Лаврентія. Готував Свиридон Карпович, а мені випадає проводити сесію. А хіба це питання? Треба щось масштабніше.
— Додай туди про боротьбу з яловістю корів, — спокійно порадила Зінька Федорівна.
— Смієтеся?
— У тебе ж жінка — зоотехнік.
— Питання про мою жінку не обговорюється.
— Тоді обговорюй, що знаєш.
— Ну, щось таке… знайте, — Гриша покрутив пальцями, сподіваючись, що Зінька Федорівна прийде йому на допомогу і підкаже, але вона не хотіла відбирати ініціативу в нового голови сільради й мовчала. — Ну… Я й сам не знаю, що саме… Хочеться чогось великого, а не втну… Школа у нас є, Будинок культури є, бібліотека й сільмаг є, дитячі заклади є, побутове обслуговування налагоджене… Благоустрій на висоті…
— Яка там висота!
— Що ви, Зінько Федорівно! — сполошився Гриша. — Та ваше ж село взірцеве!
— Було. А тепер звичайнісіньке. Он у мого знайомого голови колгоспу — через його територію проходила траса газопроводу — отам благоустрій! Нічого не шкодували! Стадіон з мармуровими скульптурами, ресторан на три зали, палац урочистих церемоній, газ врізали з магістрального газопроводу, всі хати шифером перекрили, нові паркани уздовж вулиць, парк посадили, оранжереї під склом, із столиці прислали повара, щоб навчив смажити котлети по-київському.
Гришу якось не вельми схвилювала ця картина чужих розкошів, натомість він відчув, що стає підозріливо вразливим у питаннях термінології.
— Як ви сказали, Зінько Федорівно, через територію колгоспу?
— Ну? А хіба що?
— У колгоспу не може бути території.
— А що ж у нього, по-твоєму?
— Землі. Територія тільки в сільської Ради. У мене на роботі є книга: «Адміністративно-територіальний поділ Української РСР». Там зазначено населені пункти, а не колгоспи.
— У тебе на роботі? Адміністративно-територіальний? А в мене п’ять сільрад у колгоспі — чув! Чия ж, виходить, територія?
— П'ять сільрад? Я над цим не думав.
— А ти подумай.
— Я подумаю. Тут треба розібратися.
Зінька Федорівна оглянула Гришу голографічним способом: тобто не сходячи з місця, обдивилася спереду й ззаду, а тоді довго сміялася.
— Що ж тут розбиратися? На території колгоспу «Дніпро» розташовано п'ять сільрад.
— На землях!
— Ну, хай буде на землях. Але колгосп один, а сільрад п’ять. То що важливіше? Земля чи територія?
— Важливішого за Радянську владу бути нічого не може, Зінько Федорівно.
— Може, скажеш, що ти і є Радянська влада?
— Сьогодні так.
— А той, хто годує народ хлібом, — це не влада?
— Народ сам себе годує.
— Гаразд. Сам. А ти ж що — танцмайданчик будуватимеш?
— Може, щось і трохи більше.
— Що ж саме?
— Ну… Стадіон для Веселоярська. Може, й для всіх наших п’яти сільських Рад. От зберемося всі п’ять голів сільрад, подумаємо, прикинемо можливості…
Зінька Федорівна відверто занудьгувала, не вдавалася вже й до голографії.
— Всі Левенці вперті, але ти, мабуть, перевершив їх усіх. П’ять голів! Та в тих інших чотирьох сільрадах головами дівчата!
— Не має значення.
— Ах, не має значення? А як щодо Дашуньки? Чи вона в тебе не ревнива?