Гриша позадкував шанобливо і з пієтетом.
Ще того дня він упіймав у степу Зіньку Федорівну і заговорив про фінансову підтримку для того, щоб запросити і гідно зустріти прославленого консультанта зі спортивних питань.
— Та нащо він тобі? — зітхнула Зінька Федорівна. — Стадіону однаково ж ніхто не фінансує.
— Бо немає ідеї. А коли дамо ідею — все з'явиться: і гроші, й підтримка, й розуміння.
— Бог у хмарі з’явиться, — мудро зауважила Зінька Федорівна. — Хочеш — то й запрошуй цього свого…
— Сільрада не має представницьких коштів.
— А я їх маю?
— Ну, тоді… Тоді, Зінько Федорівно, я… на свої власні… ще комбайнерські…
— Проторгуєшся.
— А я на жнива знов до вас на комбайн попрошуся!
Коли навіть голова голови не хоче зрозуміти, то як же жити далі?
Завухапідносор
За час своїх переселень і перейменувань Веселоярськ, можна сказати, призвичаївся і до радників-порадників, і до консультантів- проектантів, і до ерудитів-єрундитів, — тепер тут нікого й нічим не здивуєш. Все сприймається з належним спокоєм, який колись звано філософським, а тепер можна б іменувати веселоярським, і навіть коли здезорієнтовані прибічники дядька Зновобрать здійняли паніку, що нібито новий голова кудись полетів, ніхто не стривожився: може, чоловікові треба, от він і полетів. Політає собі та й вернеться. Літають же герої латиноамериканських і українських химерних романів, то чом би їхньому Гриші Левенцеві теж не спробувати?
Тому ніхто не здивувався ще одному консультантові у Веселоярську, надто що привезено того неофіційно, без попереджень і оголошень, активу для зустрічі й розмов Гриша не скликав, борщу в тітки Наталки не замовляв, взагалі не просив ні в кого ні допомоги, ні сприяння, ні навіть співчуття. (Останнє речення вперто виплутується з його синтаксичного оточення — і що ж ми маємо? Забули про Зіньку Федорівну і все спихаємо на Левенця? На жаль, така в нього роль і в житті, і в нашій розповіді).
Консультанта привіз Рекордя. Не слід думати, що він вирішив покінчити зі своєю ущербністю і статусом дармоїдства, — просто для розминки змотався батьковим «Москвичем» до обласного центру і привіз того, кого велів йому привезти — не Левенець, ні! — новий викладач фізкультури Пшонь.
Він скинув його коло сільради, гукнув знизу до Гриші:
— Ось, привіз!
І погазував собі далі дармоїдствувати, зоставивши прибулого, а ти роби з ним, що знаєш.
Гриша побіг униз зустрічати консультанта.
— Яка радість! — загукав він. — Яка честь для нас!
Консультант розкрилив руки і обдарував Гришу поглядом і усмішкою наївного розбійника. Мовляв, до ваших послуг весь до цурки.
— Конон Орестович Тавромахієнко, — відрекомендувався він. — Прошу не дивуватися прізвищу. Означає воно: бій биків. Грецьке слово — тавромахія. Мабуть, предки мої звалися простіше: Убийбик. А тоді комусь набридло — замінив на грецьке. Мав пантазію чоловік!
Тут Гриші слід було б помітити, що Конон Орестович не вимовляє звука «ф», замінюючи його на «п» так само, як його предок замінив колись Убийбика на Тавромахієнка, та річ у тім, що Левенцеві було не до того, щоб помічати якісь дрібниці,— він весь віддався спогляданню цього незвичайного чоловіка, що належав, може, до найрідкісніших примірників людської породи.
Зросту Тавромахієнко був, сказати б, помірного, тут нічим він не вражав, зате брав іншим. Шия — гранчаста, як залізний стовп, плечі — як розвора, груди — колесом, кулацюри гантельно-гранітні, очі сталеві, в голосі дзвін. Такими малюють у підручниках історії стародавніх ассірійців: руки — як ноги, ноги — як руки, не люди, а бики й леви. Гриша мав намір погодувати гостя, а вже тоді приступати до діла (для цього попросив маму Сашку приготувати добрячий обід), але тепер, глянувши на цього чоловіка, злякався: куди його ще годувати — в ньому й так сили, як у тракторі Т-700, все довкола дзвенить і гуде, земля трясеться, дерева гнуться. З такими ліпше натщесерце.
— Ви, значить, по спортивній лінії? — на всяк випадок уточнив Гриша.
— Майстер спорту з усіх видів! — загримів Тавромахієнко. — До заслуженого не дійшов, вирішив змінити кваліпікацію. Займаюся вченими розробками. Пишу монографію! Страшне діло!
— Нам аби консультацію, — несміливо перепинив слововиверження Тавромахієнкове Гриша.
— Консультацію? Глопці, об чім річ! З усіх видів спорту!
В грудях у Тавромахієнка стугоніло, як у порожній цистерні з-під отрутохімікатів, у горлі гелготіло, мов у лошака, і від того в словах, які вимовляв Тавромахієнко, з’являлися геть несподівані звуки: замість «хлопці» виходило «глопці», «хата» ставала «гатою», «бик» перетворювався на «бгика», «черепаха» — на «черебпаху».