— Я не знаю, що воно таке, — вперше взяла слово Ганна Панасівна, — та коли це збільшить нам надходження готівки, то я теж не заперечую.
Дядько Зновобрать не був ні за, ні проти, але сказав, що можна дістати для проведення земляних робіт кілька бульдозерів і навіть скрепер у райшляхвідділі.
Тільки дядько Обеліск затявся. Не можна привселюдно вбивати живу істоту, надто коли це бугай, а всім відомо, що бугаї сприяють розвитку тваринництва.
Пшонь з такою запопадливістю записував слова дядька Обеліска, що весь спітнів і вимушений був витирати вуса своєю панамкою.
— А що, коли зробити цю вашу кориду безкровною? — запропонувала Ганна Панасівна.
— Справді,— радо підтримав її Гриша. — Спорт і кров несумісні. Тут треба щось вигадати.
Консультант тільки посміявся на таку непрактичність.
— З усього можна знайти вихід, або, як кажуть пілосопи, альтернативу. Ви не хочете крові? Зробимо шпаги для матадорів тупими, а пікадорам замість пістолетів дамо бузинові пирскалки і взагалі все зробимо для охорони бгиків.
— А хто ж охоронятиме отих хлопців, що стануть проти бичачих рогів? — резонно поспитав дядько Зновобрать. — Які оглашенні, кажеться-говориться, полізуть на ту арену?
— Страшне діло рішать спортивні проблеми колегіально! — сплеснув долонями Тавромахієнко. — Ви боїтеся бгиків? Виженіть на арену корів!
Тут Ганна Панасівна несміливо нагадала, що корови тепер пішли, сказати б, полегшеного типу, отож вони бігають швидше за биків, — хто ж їх наздожене?
— Треба, мабуть, замінити й корів, — сказав Гриша.
— Страшне діло! — загримів Тавромахієнко. — Чим же ви їх заміните?
— А козами, — підказав дядько Обеліск, радіючи, що биків йому вдалося порятувати від даремної загибелі.— У нас кози не прості — валютні.
Пшонь попросив пояснень і мерщій записав і про кіз, і про пояснення.
— Кажеться-говориться, — нагадав дядько Зновобрать, — у кози роги ще гостріші, як у корови й бика, це вже в тих хлопців, що за ними ганятимуться, штани будуть подерті в таких місцях, що соромно й казати.
— В нашому бюджеті не передбачено асигнувань на нові штани для спортсменів, — пояснила мерщій Ганна Панасівна.
— Не біда, — заспокоїв їх Тавромахієнко. — Можна дістати штани з надміцного синтетичного матеріалу, до того ж з броньованими ширіньками.
— Навряд чи це сподобається нашому жіноцтву, — висловив сумнів Гриша. — До того ж у таких штанях матадори стануть надто неповороткі. Мабуть, від кіз теж доведеться відмовитися.
Він уже ладен був відмовитися від цієї, нав’язаної йому Тавромахієнком, кориди, але соромився ось так безславно відступати.
— Може, пустити на цю арену півнів? — запропонувала Ганна Панасівна.
Це вже було справжнє зганьблення не тільки ідеї кориди, але й ідеї спорудження небаченого спортивного комплексу. Стільки сили, енергії, фантазії й наполегливості — задля чого? Щоб веселоярівські хлопці ганялися по арені за півнями? Можна уявити молодого й життєрадісного веселоярівця, який уминає материні товченики з молодим півником, але щоб такий хлоп'яга бився на арені з півнем? Люди добрі, побійтеся бога.
Дядько Обеліск, торжествуючи в душі, що провалив і завалив ідею молодого голови, до якого стояв у вічній опозиції (це вже ясно!), для знущання підкинув ще одну пропозицію: випустити на арену кролів. Сказав, склав на грудях руки, схрестив під стільцем босі ноги і блаженствував. Як було не блаженствувати?! Відомстив усім. Кролі для нього були так само ненависні, як його Хвенька. Кролі риють і підриваються під вас, Хвенька підривається під нього. Пустити цих істот проти нового голови — підриють і перериють усе на світі, нічого й не зостанеться!
— Пустить туди кролів! — гукнув дядько Обеліск.
Але тут уже сполошився і сам вельмишановний консультант. Для всього є межа, а для цих людей (або глопців, як він усіх називав) ніяких меж не існувало. Дійшли вже до кролів. Яка ж це корида? Це суцільне землерийство. Матадори мали б ритися в землі, розкопувати нори, витягати за вуха кролів, показувати глядачам? Страшне діло!
— Це не те, — сказав Тавромахієнко. — Глопці, ви не туди загнули.
А куди було гнути? Чим замінити биків на кориді? Дикими птахами? Полетять — не впіймаєш. Мухами? Але ж веселоярівці не східні народи, які ганяються за мухами. Комарами? А чим їх ловитимеш? Хіба що пилососом. Але пилосос — це вже не спорт, а побут.
— Все не те, — підсумував Гриша, хоч як тяжко йому було це робити. — От коли б ми зуміли замінити бика твариною так само сильною, але сумирною, їстівною і невразливою на холодну зброю, тобто добре захищеною. Але де ж знайдеш таку тварину?