— До мене? — не повірив Гриша.
— Точно, — підтвердив Підчеревний.
Підчеревний мав шляхетські вуса з підвусниками, пишні, хоч долівку підмітай, позирав на голову сільради доволі благодушно і, сказати б, ліберально. Слимаченко ж усвердлювався в тебе колючими очима, так наче ти був не представником народної влади, а отим зневажуваним феодальним вершником, і Гриша ніяк не міг збагнути, що поєднало таких двох неоднакових людей. Він спробував їх роз'єднати.
— Може, ми для вас розробимо окрему програму? — звернувся до Підчеревного. Але Слимаченко вмить розгадав усю підступність такої пропозиції.
— Ніяких окремих програм! Ми розслідуємо те саме питання.
— Точно, — підтвердив Підчеревний безвільно и безхарактерно, і Гриша втратив до нього будь-який інтерес. Тепер обидва сільгоспкритики злилися для нього в одне, в якусь сіру масу, в замазку, питання полягало в тому, як їх позбутися. Тут він не мав ні знання, ні досвіду. Все ж вирішив здійснити попередню розвідку.
— Так до мене чи до голови колгоспу?
— До всіх, — заявив Слимаченко. — Ми проводимо комплексне розслідування. Одержано тривожний сигнал, нам доручено все перевірити і зробити висновки.
— Висновки?
— Точно, — поворушив вусами Підчеревний.
— Про що ж висновки?
— Кози на території вашої сільської Ради є? — втупився в нього Слимаченко.
— Можуть бути.
— Я питаю: є чи нема?
— Ну є!
— Які кози?
— Ну які ж? Ті, що кажуть: ме-ке-ке! — Гриша засміявся.
— Не бачу причини для сміху, — суворо кинув Слимаченко. — Не бачу ніякої причини. Кози валютні?
Гриша знов засміявся, бо слово «валютні» нагадало йому бабу Валюту.
— Ви даремно смієтеся, — застеріг його Слимаченко. — В нас є дані, що зарубіжну поїздку по кіз оформляли саме ви.
Гриша міг би заперечити, сказавши, що це робив його попередник, але треба було підтримувати честь своєї установи, тому він мовчки кивнув, згоджуючись.
— Он ба! Он ба! — восторжествував Слимаченко. — Ви оформляєте поїздку, посилаєте чоловіка, закупляєте кіз, а як ви їх везете? Вам відомі правила залізничних перевозок? Дрібних тварин, наприклад собак, слід перевозити неодмінно в намордниках. Кози ж відносяться до дрібних тварин і їх треба прирівнювати до собак. Питається: а як ви перевозили своїх кіз — в намордниках чи без?
Гриша не міг стямитися від слів цього мудрагеля. Ось кого б треба возити в наморднику і показувати людям, як тигра в клітці. Але що тут подієш, коли ти офіційна особа і маєш тільки усміхатися і кивати головою?
— Намордників не було, — сказав Гриша, щосили намагаючись виказувати сумирність. — До Веселоярська ідея намордників ще не дійшла.
— Ага! — забігав по кабінету Слимаченко. — Ага! А ще ми спитаємо: куди поділося молоко?
— Яке молоко? — аж підстрибнув Гриша.
— Як то яке? Кіз скільки — двадцять штук? По два літри молока від кожної — вже сорок літрів. У нас є дані, що кіз везли двадцять днів, отже — вісімсот літрів! Вісімсот літрів цінного козиного молока! Де вони?
— Можна й не вісімсот літрів, а всі вісімсот тонн нарахувати — це безплатно. Та тільки ж кози були недійні.
— Недійні? А навіщо купували недійних?
— Яких продали, таких і купили. Ви ще спитаєте, чому в них не по чотири дійки, як у корів, а тільки по дві? Так то вже такими їх создав бог.
— Ви за бога не ховайтесь, — погрозив йому пальцем Слимаченко. — Не ховайтесь за широку спину!