— А хіба в бога є спина?
Сільськогосподарські критики забули про свою вченість і на мить стали схожими на наших неписьменних пращурів (дуже, дуже далеких, заспокоїмо прискіпливих читачів): роззявили роти. Першим схаменувся Підчеревний, як едукованіший і ерудованіший.
— Ви нам голови всякими спинами не морочте, — солідно покахикав він. — Проблема бога тут не обговорюється.
— Та я й нічого, — скромно потупився Гриша, — воно само до слова прийшлося. Товариш Слимаченко мені про широку спину богову, а я й згадав, що бог же завжди до нас передом, а не спиною. Борода й живіт у нього справді є, а щодо іншого…
— Не відкручуйтеся, не відкручуйтеся! — схаменувся нарешті й Слимаченко.
— А я не відкручуюсь!
— Ми не дозволимо!
— Та скільки завгодно.
— А знаєте, в якому стані перебувають ці придбані на дорогоцінну валюту кози?
— В якому ж? — наївно поцікавився Гриша.
— Вони безрогі й немиті. Роги в них не ростуть від хронічного недоїдання і недотримання науково обгрунтованих раціонів, за які має, до речі, відповідати головний зоотехнік Одарка Левенець, що є вашою дружиною (от гадство, подумав Гриша, вже й до Дашуньки добралися!), а немиті — через недогляд і суцільну занедбаність, на яку ви мали б своєчасно вказати керівництву колгоспу.
Слимаченко низав слова, як би то колись низали дівчатам на шию дукачі або коралі. Тільки тут уже виходило не для прикрас, а на безголів’я: каміняччя тобі на шию — і в воду! І де тільки може навчитися такого чоловік?
— Кіз ви мені не чіпляйте, — спокійно промовив Гриша. — Кози — це товариш Жмак, а його треба шукати не тут, а в області. Коли ж хочете, можу попередньо і популярно пояснити. Безрогі, бо така порода, і ні від яких вітамінів роги не виростуть. А немиті — бо так званої золотистої масті, ми б сказали — глиняної. На вигляд же мовби завжди запацьорені. Не ми цих кіз вигадували, не нам і голову ними задурювати. Давайте домовимося так: я дам вам виконавця товариша Надутого, ви пройдіть по території, погляньте, що вас цікавить, а тоді я вас наздожену, десь пообідаємо і продовжимо наші цікаві балачки.
Критики підхопили пропозицію, надто ту частину її, що стосувалася обіду, Гриша передав їх у розпорядження дядька Обеліска, а сам мерщій кинувся до дядька Зновобрать почерпнути з його бездонної криниці досвіду.
Зновобрать уважно вислухав Гришу, задумливо почухав за правим вухом, помовчав, зітхнув:
— Кажеться-говориться, все вже було, а такого ще не було. Ну, та ми їх одпровадимо! Я беру на себе торговельну мережу, а ти шукай свою Дашуньку, а тоді бери цих бузувірів і трохи провчимо їх.
І дядько Зновобрать виклав Гриші стратегічний план дій стосовно сільськогосподарських критиків.
Гриша план прийняв і схвалив, побіг до мотоцикла, знайшов на фермах Дашуньку, завіз її додому, попередивши, щоб точно дотримувалася даних їй інструкцій, тоді поїхав шукати Слимаченка й Підчеревного.
Ті кипіли й несамовитіли. Дядько Обеліск вивів їх з модерного будинку сільської Ради і досить по-старосвітському зачовгав босими ногами по асфальту.
— Ей, товаришу, — не витерпів Підчеревний, який у глибині душі вважав себе натурою незрівнянно тоншою і вишуканішою, ніж примітивний Слимаченко, — що ж, нам отак і йти за вами?
— Отак і йти, — сказав Обеліск.
— Хіба сільська Рада не має ніякого транспорту?
— Є мотоцикл, так я не вмію на ньому їздити.
— Голова міг би викликати для нас машину. Підіть і скажіть йому.
— А в нас нізвідки викликати, — пояснив дядько Обеліск. — У нас усі пішки. Тільки бабів на буряки — вантажівкою. А так — пішки. А чого?
— І ви пропонуєте пішки й нам? — устряв уже й Слимаченко.
— А чого? Не хочете? Тоді зліквідуємо як клас.
— Кого зліквідуєте? — насторожено спитав Слимаченко.
— Ну, вашу так звану комісію.
— Ви хочете сказати: і нас?
— І вас же, і вас! Та ви не безпокойтесь. Я пошуткував. Не хочете зліквідовуватись, то ходімо. Що вам показати? Тваринництво в нас багате й передове. Все відстале ми зліквідували як клас. Тепер багато чого маємо. Може, подивитесь бугаїв? У нас їх три штуки. Всі племінні. По тонні кожний. Злі, як чорти. Протикає рогом чоловіка як клас. Не хочете бугаїв — можна свиноферму. Миргородська порода. Є свині чорні з білими латками, а є білі з чорними латками. Вчені не вилазять з ферми, всі ці латки міряють: на якій свині яких більше. Козяча ферма у нас не в цім комплексі, а за Шпилями, так що звиняйте. Туди треба вантажівкою або самоскидом. Ми вам у кузов сінця підтрусимо, воно й нічого…