Коли ж у пляшці не лишилося навіть двох перчин (їх проковтнув Слимаченко), а шкварчання на кухні досягло, як-то кажуть, апогею, Гриша непомітно озирнувся, і тої ж миті в хаті з'явився дядько Обеліск і закричав:
— Товаришу голово, там у сільраді Зінька Федорівна і ще хтось чи з району, чи з області і питають вас!
— Зінька Федорівна — це голова колгоспу, — пояснив членам комісії Гриша, підводячись з-за столу. — Давайте, щоб не гаяти часу, підскочимо до сільради.
— А як же буде з цим… з цим самим? — пожував свої вуса Підчеревний. — Ми тут про закуски, а…
— І обідать треба, — категорично заявив Слимаченко. — Я звик обідать.
— Я теж звик, — сказав Гриша. — Коли ніхто не заважає. Але обідають усі, а перевіряє кіз хто? Тільки довірені люди. У нас немає часу на розобідування, там нас ждуть.
Критики неохоче підводилися, ще неохочіше йшли з хати, супроводжувані звабливим шкварчанням, Підчеревний зам’явся був, щоб попрощатися з хазяйкою, але Гриша не дав зробити й цього, пояснивши, що тут не до церемоній.
Однак надворі, коли в розпарені голови вдарило пекуче сонце, а кишки заграли таких маршів, що почув навіть звичний до голодування в своєї Хвеньки дядько Обеліск, критики оголосили страйк, на мотоцикл сідати відмовилися і заявили, що хочуть пройтися пішки з товаришем виконавцем.
— Пішки — то й пішки, — не став заперечувати Гриша і поїхав до сільради сам.
А Підчеревний і Слимаченко обскочили дядька Обеліска з двох боків, закричали в один голос:
— У вас тут яке-небудь кафе, чи столовка, чи що-небудь таке є?
— Та є кафе в тітки Наталки.
— То ведіть нас туди мерщій!
— Можна ж було на мотоциклі,— сказав Обеліск.
— Ми не хотіли голову турбувати. Ведіть!
Обеліск повів їх до Наталчиного кафе, але на дверях висіла об’ява: «Зачинено на переоблік».
— Задні двері тут є? — спитав Слимаченко.
— Та де?
— А боковушка?
— Та яка? В нас усе знищено як клас.
Критики глянули один на одного трохи розгублено.
— Де ваш сільмаг?
— Ведіть до сільмагу!
На дверях сільмагу було написано: «Зачинено по случаю поїздки за товаром у райцентр».
— Де у вас тут можна перекусити? — спитав Слимаченко дядька Обеліска.
— А де? Всі в степу, ніхто борщу не варить. Хіба що в дитячім садку.
— Ведіть!
В дитсадку голодним критикам пояснили, що обід давно вже минув, а вечеряють діти вдома. Продуктів ніяких не тримають, щоб не псувалися.
— Та-ак, — покусав губу Слимаченко. — Казав я, не треба було сюди їхати, так таки й не треба було. Які тут у вас найближчі населені пункти?
— Морозо-Забігайлівка — дев'ять верст, — спокійно відповів Обеліск.
— А ближче?
— Зашматківка — сім верст.
— Як туди йти?
— А он через ту гору, побіля складу отрутохімікатів…
Дядько Зновобрать і Гриша стояли на сільрадівськім балконі і дивилися вслід Слимаченкові й Підчеревному, що мало не бігцем долали круту зашматківську гору.
— Ну, вчистили, кажеться-говориться! Отак і треба від чарки відучувати ласих, — вдоволено похмикав дядько Зновобрать.
Жмакіада
Але природа не терпить пустоти, і на зміну сільськогосподарським критикам з’явився товариш Жмак. Перед цим у районі порушилася інфраструктура, тобто завалився від КамАЗа один місток. Однак машина товариша Жмака, випередивши КамАЗ, проскочила той місток. Жмак любив швидку їзду. Чи всі уповноважені люблять швидку їзду? Не будемо узагальнювати, надто що ця інституція, як уже зазначав автор, благополучно відмирає, а тому товариша Жмака слід сприймати як курйоз.
Отже, товариш Жмак мчав до Веселоярська. Може, щоб захистити веселоярівців од нових козоперевіряльників або просто поцікавитися самопочуттям валютних кіз, як дід у казці: «Кізонько моя мила, що ти пила, що їла?» Гай-гай, яка наївність! Кози для товариша Жмака були вже давно пройденим етапом. Він про них забув навіки, заклепав у пам’яті такими заклепками, що не розварив би їх і славетний патонівський інститут. В об’ємній голові товариша Жмака зріли вже нові задуми, там роїлося від таких грандіозних ідей, що ні в казці сказати, ні пером описати. Жмаків шофер вельми гаразд відав, якими задумами повниться голова його начальника і яка вона тяжка від тих задумів і починів. Тому він уже давно прилаштував до переднього сидіння високий і міцний підголівник. Але не помагало й це, бо товариш Жмак здебільшого дрімав то від швидкої їзди, то від доброї закуски в чайних, і тоді голова його теліпалася досить загрозливо. Щоб зарадить тому теліпанню, водій прилаштував ще й ремінець і припинав ним голову товариша Жмака так хитро, що з-під капелюха не було й видно.