Зінька Федорівна, позітхавши разом з мамою Сашкою суто по-жіночому, сказала, що вона з дорогою душею, от тільки треба б ще поговорити з Грицьком Грицьковичем, бо ж партійна організація…
— Та чи він буде проти Гриші?
— Не проти, а поговорити треба.
— То я сама й поговорю.
— Гаразд. Коли я побачу його перша, то скажу йому сама.
Грицько Грицькович, як чоловік чемний і душевний, довідавшись про клопіт мами Сашки, сам прийшов на ферму, поміг їй подоїти групу, здати молоко, тоді відкликав, щоб ніхто не чув їхньої розмови, колупаючи підлогу корівника підбором черевика, почав здалеку:
— Ми не проти того, щоб підтримати таку передову доярку, як ти, Сашко.
— Та не мене — Гришу мого.
— Ну, значить, у питанні сина підтримати, я розумію.
— Я ж зайвого не прошу. Без батька хлопець росте…
— Ми все це врахуємо і в майбутньому, значить…
— У майбутньому? — стривожилася мама Сашка. — У якому майбутньому? Та йому через двадцять днів на екзамени!
— Аби ти хоч трохи раніше, то ми б… А так…
— А так що ж?
— Районні організації дали нам іншу кандидатуру.
— Та які ж районні? Яку кандидатуру?
— Рекомендували підтримати Івана Безтурботного, — зітхнув Грицько Грицькович.
— Безтурботного? Оте ледащо! І ви зміняли його на мого Гришу? Та що ж воно діється на світі! Та коли так, то кину цю ферму і хай вам Вустя-Чухалка доїть корів, надриває собі жили в руках!
— Заспокойся, Сашко. Я ж сказав, що ми в майбутньому… А зараз — ніяк не можемо. Безтурботний зарекомендував себе на громадській роботі, він у районнім масштабі проводить організацію добровільних товариств, три роки після десятирічки, його треба підтримати… А на той рік підтримаємо Гришу…
Але яка мати може чекати цілий рік? Гриша був споряджений у дорогу, одержав належні напучування й інструкції від мами Сашки, на витрати асигновано йому було відповідну суму грошей, у валізку покладено рушник, кілька чистих сорочок, три пари нових шкарпеток, шматок сала, десяток круто зварених яєць, смажену курку, паляницю, сам він зібрав потрібні підручники й зошити для записів — і вже абітурієнт! Слово це в українській мові чуже і звучить з деяким підтекстом. Щось у ньому є непевне (оте «аби»), вчуваються натяки мало не погрозливі (оте — «тур» — ніби «турляти», «витурювати»), мабуть, через те всі й квапляться замінити його на «студент» або просто звільнитися зовсім, щоб ні надій, ні страхів, ні болю, ні розчарувань.
Де і як був Гриша, але був і затримався довше за Безтурботного, якому не допомогли й два отримані надурняк колгоспні бали, бо, крім них, він не заробив сам жодного: все здав на двійки. Безтурботний повернувся додому ще енергійнішим і діяльнішим: поки він їздив, то надумав переходити на масштаби вже не сільські, а районні, домогтися й квартири в райцентрі, відмовившись, звичайно, від материних плескачів, не дуже горюючи з цього приводу, бо те, що мало відкластися в його молодому й енергійному організмі від плескачів, уже відклалося, і Безтурботний підсвідомо відчував, що запасу вистачить надовго, може, й на все життя.