Але є в цьому становищі й переваги. Скажімо, ніхто не зможе підступити до тебе непоміченим, а це набуває особливої ціни, коли стосується людей небажаних. Гриша не те що не бажав зустрічатися з Роксоляною наодинці — він панічно боявся цих зустрічей після випадку коло топила. Але проклятуща молодичка мовби заповзялася довести свою підступність і робила неможливе: влучала хвилини, коли можна застукати хлопця на самоті. Після вагончика вона недовго й ждала. Гриша возив трактором силосну масу з кукурудзяного поля, на силосному комбайні був сам Безкоровайний, тільки встигай підставляти порожні причепи, Левенець ганяв між лісопосадкою і чорно-зеленою стіною кукурудзи, розминався з Самусем, якого теж поставили на возіння, бо попсував би з своїми швидкісними темпами половину кукурудзи, коли б дали йому комбайн. День минав без пригод, весь у розміреності й несамовитому темпі роботи. Але тій розміреності поклала край витка жіноча постать, яка вистрибнула з височенної кукурудзи мало не під колеса трактора, і Гриша, клянучи гібридну кукурудзу, яка вибехкує до самого неба, тітку Лисичку, що домагається небаченої густоти посівів, і, звичайно ж, розпроклятущу Роксоляну, яка заповзялася зганьбити його перед усім Світлоярськом, — ледве встиг загальмувати.
— Якого чорта! — крикнув він, хоч і знав, що Роксоляна за клекотом мотора нічого не почує. Але не станеш же глушити мотор, щоб вона почула твої не вельми лестиві слова. Та Роксоляна не дуже й прислухалася. Хапаючись за що попало, вона вже задирала безсоромну свою ногу, шукала приступку, норовила до Гриші в кабінку. Він замахав на неї руками, показуючи, що місця немає, кабінка для одного, для тракториста, але з таким самим успіхом він міг би махати перед клубком перекотиполя, який з підстрибом летить на тебе, гнаний вітром. Роксоляна знайшла точку опори, вміло видряпалася вгору, без Гришиної помочі відчинила дверцята кабінки, вмостилася поруч з ним на жорсткому, не особливо чистому, треба визнати, сидінні, штовхнула Гришу гарячим стегном.
— Либонь, підвезеш?
Він зозла хотів рвонути з місця, але педаль муфти зчеплення конструктор вмістив чомусь далеко лівобіч от тракториста, саме там, де тепер сиділа Роксоляна. Хлопець наосліп, завченим рухом послав ногу до педалі, але натрапив на Роксолянину литку.
— Ти мені заважаєш! — крикнув він.
— То ж чому? — засміялася Роксоляна.
— Ноги твої. Там педаль муфти! — намагався він пояснити.
— То що я мушу? Прибрати ноги?
От життя: селекціонери виводять гібридну кукурудзу, в якій може сховатися жирафа — не те що хтива жіночка, конструктори втуляють педаль саме в той закуток кабіни, де може опинитися кохана дівчина або ж така причеплива молодиця, і тоді спробуй туди прорватися!
— Посунься! — звелів сердито Гриша. Але Роксоляна витлумачила його веління в свій спосіб: не відсунулася далі, а присунулася ще ближче. От що таке неточність термінології!
Вискочити з кабіни й утекти Гриша не міг, бо це було однаково, що полишити зброю на полі бою. Пригортатися з цією окаянною молодицею теж ніяк не випадало.
Хоч з шапки вбийся!
Зціпивши зуби, червоний від сорому й злості, він усе ж витиснув зчеплення, увімкнув передачу і погнав чимдуж до силосних траншей.
«Ну, більше ж ти мене не впіймаєш! — мстиво думав Гриша, мовчки відбиваючись від Роксоляниних штурмів. — Досить з мене! Нароксолянився по саме нікуди! Ох і нароксолянився ж!..»
Треба сказати, що Гриша не вельми поспішав з справами дорослими, може, несвідомо й далі тяжіючи серцем до світу дитинства, може, пам’ятаючи давню хліборобську істину, що рання весна — безплідне літо, а може, сподіваючись зустріти дівчину, таку ж добру й лагідну, як він. Коли б Роксоляна не була заміжньою і не відзначалася безсоромністю, то, може, й заспокоїлося б чисте Гришине серце від близькості з нею? Але вона тільки налякала хлопця і кинула його туди, де ніякого добра для нього не було. Наткнувся одразу на довготривалу вогневу точку, на фортецю з круговим обстрілом, на чорта в спідниці. Гриша неминуче мав потрапити в той необмежений розряд чоловіків, який визначається словом «жертви», бо перед жіночими чарами ще не зміг вистояти жоден з представників цієї мужньої половини людства, починаючи від Адама і мудрого царя Соломона, кінчаючи дядьком Обеліском і Самусевим Давидком, який на свою голову привіз Роксоляну аж з-під Карпат.
Котя не належала до сучасних дівчат жодною рисочкою! Коли Гриша все ж наважився (вже пізньої осені, коли закінчили копати буряк і техніку затягли на механізаторський стан) зазирнути до дитсадка, Котя зустріла його не те що без захвату, а мало не вороже: