Він зупинився перед театром Порт Сен-Мартен глянути на афішу, а що робити йому було нічого, то взяв квитка.
Грали якусь стару феєрію. Глядачів було не густо; крізь слухові віконця над гальоркою виднілося небо — маленькі сині квадратики, а кенкети рампи утворювали суцільну смугу жовтих вогнів. Сцена зображувала невільничий ринок у Пекіні — з дзвониками, гонгами, султаншами, гостроверхими шапками, а репліки рясніли каламбурами. В антракті Фредерік вийшов походити в безлюдному фойє і крізь вікно помітив на бульварі, перед під'їздом, зелене ландо, запряжене парою білих коней, та кучера в куцих штанях.
Він уже вертався на своє місце, коли до першої ложі бельетажа зайшла якась дама в супроводі пана. У чоловіка було бліде обличчя, облямоване ріденькою сивою борідкою, орден у петлиці й той холодний вигляд, який нібито завжди притаманний дипломатам.
Дружина, принаймні років на двадцять молодша, ні висока, ні низька, ні поганенька, ні красуня, блондинка з локонами під англійську моду, в сукні з плоским корсажем, тримала в руці широке чорне мереживне віяло. Щоб зрозуміти, чому люди подібного кола приїхали до театру в таку пору року, потрібно було припустити або якусь випадковість, або нудьгу, що їм обіцяв вечір, проведений удвох. Дама покусувала віяло, чоловік позіхав. Фредерік не міг пригадати, де він його бачив.
В наступному антракті, проходячи коридором, він зустрів їх і невпевнено вклонився; пан Дамбрез упізнав його, підійшов і тут же вибачився за неприпустиму неуважність.
Це був натяк на численні візитні картки, які Фредерік посилав за порадою клерка. Однак він утратив лік рокам і гадав, ніби Фредерік на другім курсі. Потім він сказав Фредерікові, що заздрить його поїздці на село. Йому й самому треба було б відпочити, та справи затримують його в Парижі.
Пані Дамбрез, зіпершись на чоловікову руку, злегка нахилила голову; жвава люб'язність, що з'явилась у неї на обличчі, нітрохи не в'язалася із виразом печалі, яка щойно була на ньому.
— Однак і тут трапляються чудові розваги! — сказала вона, тільки-но чоловік її змовк. — Яка безглузда п'єса! Чи правда, добродію?
Так вони втрьох іще постояли якийсь час, розмовляючи про театр та нові п'єси.
Фредерік, звиклий до манірності провінційних міщанок, не бачив досі ні в однієї жінки такої невимушеності в поводженні, тієї простоти, яка насправді і є вишуканістю і в якій простаки вбачають вияв раптової приязні.
Вони чекають на нього, як тільки він повернеться; пан Дамбрез доручав передати вітання дядечкові Року.
Фредерік, вернувшись додому, не забув розповісти Делор'є про цю зустріч.
— Чудово! — озвався клерк. — Тільки ж не давай матусі крутити тобою! Вертайся негайно!
На другий день по його приїзді пані Моро після сніданку повела сина в сад.
Вона висловила радість з приводу того, що він дістав звання: адже вони не такі багаті, як про них гадають; од землі прибуток невеликий; орендарі платять погано; вона навіть мусила продати свій екіпаж. Нарешті вона з'ясувала йому їхнє становище.
Коли, овдовівши, вона вперше опинилась у тяжкій скруті, один підступний чоловік, пан Рок, позичив їй трохи грошей, а потім поновлював і відтягував терміни векселя, не погоджуючи того з нею. Несподівано він запрагнув повного розрахунку, і вона, погодившись на його умови, за сміховинну ціну віддала йому Прельську ферму. Через десять років, коли зазнав краху Меленський банк, вона втратила й свій капітал. Боячись, як би не довелося заставляти нерухоме майно, і щоб зберегти видимість колишнього життя, що може в майбутньому піти на користь синові, вона, коли знову з'явився дядечко Рок, ще раз пристала на його доводи. Але тепер вона з ним розрахувалася. Коротко кажучи: у них залишається близько десяти тисяч франків щорічного прибутку, з яких Фредерікова пайка — дві тисячі триста, все, що зосталося з родового маєтку!
— Не може бути! — вигукнув Фредерік.
Вона лише кивнула головою на знак того, що так воно і є.
Але ж дядько відпише йому щось?
В тому нема найменшої певності!
І вони мовчки пройшлися по саду. Нарешті вона пригорнула його до грудей і голосом, здушеним од сліз, мовила:
— Ох, бідолашний мій хлопчику! Мені довелося відмовитись од багатьох надій!
Він сів на лаву в затінку крислатої акації.
Її порада — влаштуватися клерком до адвоката Пруарама, який згодом передасть йому свою контору; якщо він добре поведе справи, то зможе її перепродати і знайти багату наречену.