Слугували два лакеї, безгучно ступаючи по паркету; і висота кімнати з трьома вишитими портьєрами та двома басейнами з білого мармуру, блиск конфорок, розміщення страв, навіть складки накрохмалених серветок, — уся ця пишнота й достаток становили в очах Фредеріка великий контраст із другим сніданком — у Арну. Він не насмілювався переривати пана Дамбреза.
Господиня помітила його зніяковіння.
— Ви іноді бачите нашого друга Мартінона?
— Він прийде сьогодні ввечері, — жваво мовила дівчина.
— А, ти вже знаєш? — спитала тітка, зупинивши на ній холодний погляд.
Тут один із лакеїв нахилився до її вуха і щось прошепотів.
— Дитино моя, твоя швачка!.. Міс Джон!
І покірна гувернантка зникла зі своєю вихованкою.
Пан Дамбрез, потривожений совганням стільців, запитав, що сталося.
— Прийшла пані Режембар.
— Що? Режембар? Це прізвище мені знайоме. Мені десь траплявся такий підпис.
Фредерік нарешті вернувся до справи: Арну заслуговує співчуття; він навіть, з єдиною метою виконати зобов'язання, збирається продати будинок своєї дружини.
— Кажуть, вона дуже гарненька, — сказала пані Дамбрез.
Банкір добродушно додав:
— Ви їхній близький… друг?
Фредерік не відповів навпростець, сказавши, що буде вельми зобов'язаний, якщо пан Дамбрез візьме до уваги…
— Гаразд, коли це зробить вам приємність! Хай! Можна й зачекати! Час іще терпить. Чи не зійти б до мене в контору, хочете?
Сніданок закінчився; пані Дамбрез ледь кивнула головою, всміхнулась якоюсь дивною посмішкою, повною ввічливості й воднораз іронії. Фредерікові бракувало часу поміркувати над тим, бо пан Дамбрез, тільки-но зосталися вони на самоті, запитав:
— Ви не заїжджали за вашими акціями? — І, не давши йому попросити вибачення, додав: — Добре, добре! Вам слід би ознайомитися трохи з ділом. — Він запропонував йому цигарку й почав: — «Спільне товариство французьких кам'яновугільних копалень» засновано; очікують лише затвердження статуту. Сам факт злиття товариств уже скорочує витрати на контроль та робочу силу, збільшує прибутки. До того ж товариство ухвалило здійснити нові вдосконалення, щоб зацікавити в підприємстві робітників. Воно спорудить їм будинки, корисні для здоров'я помешкання; воно стане постачальником для своїх службовців, продаватиме їм усе по собівартості.
І вони виграють, добродію; ось де справжній поступ! Це переможна відповідь на деякі республіканські вигуки! До складу нашої ради входять, — він дістав проект, — пер Франції, один учений — академік, інженер — генерал у відставці, все імена відомі! Подібні елементи заспокоюють боязливих акціонерів і приваблюють розумних! Товариство діставатиме державні замовлення, потім постачатиме залізниці, пароплави, металургійні підприємства, газові заводи, кухні городян. Отже, ми опалюємо, ми освітлюємо, ми проникаємо аж до найскромнішого домашнього вогнища. Але як, запитаєте ви, ми зможемо забезпечити збут? Завдяки протекційним законам, дорогий мій, а ми їх доб'ємося; то вже наш клопіт. Я, зрештою, відвертий прибічник заборонної системи! Країна над усе!
Його обрано директором, але йому бракує часу на різні дрібниці, між іншим — на складання доповідей.
— Я трохи не в злагоді з класиками, забув грецьку! Мені потрібний хто-небудь… хто зміг би викладати мої думки. — І зненацька: — Чи не хотіли б ви стати такою людиною й мати звання генерального секретаря?
Фредерік не знав, що відповісти.
— Ну? Що ж вас утримує?
Його обов'язки обмежаться складанням щорічного звіту для акціонерів. Він щодня перебуватиме в стосунках із найвизначнішими людьми Парижа. Представник товариства — він, звичайно, здобуде прихильність робітників, а це згодом дозволить йому попасти в Генеральну раду, в депутати.
У Фредеріка дзвеніло в вухах. З якої б то речі така доброзичливість? Він розсипався в подяках.
Однак не слід, як сказав банкір, ставити себе в залежність од будь-кого. Ліпший спосіб — придбати акції, оскільки вони «прекрасний вклад грошей, бо ваш капітал гарантує вам становище, а ваше становище — капітал».
— Яку ж приблизно суму необхідно внести? — запитав Фредерік.
— Боже мій, та яку захочете, гадаю, тисяч сорок — шістдесят.
Ця сума для пана Дамбреза була така нікчемна, а його авторитет був такий великий, що юнак негайно вирішив продати одну із своїх ферм. Він погодився на пропозицію. Пан Дамбрез призначить йому на днях зустріч, щоб остаточно домовитись.
— Отже, я можу сказати Жакові Арну?..
— Все, що вам завгодно! Бідолаха! Еге ж, усе, що вам завгодно!