— О, вона в мене давно, — сказала Капітанша.
Молодик нічого не заперечив на лицемірну відповідь.
Він вважав, що краще «скористатися з випадку». Тримаючи й далі її руку, він припав до неї вустами між рукавичкою й рукавцем.
— Перестаньте, нас побачать!
— Овва! Ну й що з того?
За площею Згоди вони звернули на набережну Конферанс, а там на набережну Бійї, де в якомусь саду помітили кедр. Розанетта гадала, що Ліван у Китаї; вона сама засміялася зі свого ж таки невігластва і попросила Фредеріка давати їй уроки географії. Далі, залишивши праворуч Трокадеро, переїхали Ієнський міст і нарешті зупинилися на Марсовім полі, обіч інших екіпажів, що вже стояли біля іподрому.
Горбистий моріжок укрили прості люди. Цікавих можна було помітити й на балконах Військової школи; обидва павільйони за жокейськими терезами, дві трибуни в колі і третю навпроти королівської ложі заповнила ошатно зодягнена юрба, яка, судячи з манери триматися, шанобливо ставилась до цього ще нового виду розваг. Публіка, що збиралася тоді на кінні перегони, на ту пору своєрідніша, мала і вигляд не такий вульгарний; то були часи штрипок, оксамитових комірців та білих рукавичок. Дами в яскравих сукнях з довгими таліями, сидячи на лавах трибун, нагадували величезний квітник, то тут, то там поцяткований темними костюмами чоловіків. Але всі погляди були скеровані на знаменитого алжирця Бу-Маза, що незворушно сидів поміж двох офіцерів генерального штабу в одній із окремих лож. Трибуну Жокей-клубу заповнювало винятково статечне панство.
Найпалкіші аматори розташовувалися внизу, біля кола для перегонів, обгородженого двома рядами стовпів із натягненими між них мотузками; всередині велетенського овала, окресленого вузьким проходом, викрикували торговці напоями, інші продавали програми перегонів, ще інші пропонували сигари; лунав неймовірний гамір; скрізь сновигали поліцейські; дзвін, що висів на стовпі, покритому цифрами, закалатав. З'явилося п'ятеро коней, і глядачі поспішили до своїх трибун.
Тим часом важкі хмари ковзали своїми сувоями по верхів'ю берестів. Розанетта боялася дощу.
— У мене є парасолі, — сказав Фредерік. — І все інше, щоб розважитися, — додав він, піднімаючи переднє сидіння, під яким стояв кошик із закускою.
— Браво! Ми одне одного розуміємо!
— І розумітимем іще краще, еге ж?
— Можливо! — відповіла вона, червоніючи.
Жокеї в шовкових камзолах намагалися вишикувати в одну шеренгу своїх коней, обіруч стримуючи їх. Хтось опустив червоного прапорця. Тоді всі п'ятеро, попригинавшись до грив, помчали. Спершу вони йшли разом бік у бік рівною лавою; тоді лінія порвалася, й вершники розтягнулися довгою вервечкою; жокей у жовтому камзолі посередині першого кола трохи не впав; довгий час Філлі й Тібі йшли на одному рівні; потім їх наздогнав Том Пус, але Клабстік, що від самого початку весь час тримався позаду, обігнав усіх і прийшов перший, випередивши сера Чарлза на два корпуси, це була несподіванка; зчинився крик; дощаті помости дрижали від тупотіння.
— Яка ж утіха! — сказала Капітанша. — Я тебе кохаю, мій любий!
Фредерік не сумнівався в успіхові: це підтверджували останні Розанеттині слова.
Кроків за сто від нього в двомісному кабріолеті з'явилася дама. Вона висовувалась у віконце, а потім швидко відкидалася назад; це повторювалося кілька разів; Фредерік не міг роздивитися її лиця. У нього майнула підозра — здалося, що то пані Арну. Тільки ж не може бути! Чого б їй сюди приїжджати?
Він вийшов із екіпажа під тим приводом, ніби хоче подивитися на терези.
— Ви не надто поштиві! — мовила Розанетта.
Він, не слухаючи її, пішов уперед. Кабріолет повернув, кінь помчав риссю.
В ту ж мить Фредеріка перейняв Сізі:
— Добридень, дорогий! Як ся маєте? Юссоне ген там. Послухайте ж!
Фредерік намагався відчепитись од нього, щоб наздогнати кабріолет. Капітанша подавала йому знак вернутися, її помітив Сізі і захотів неодмінно поздороватися.
Відтоді як скінчилася жалоба по його бабуні, він здійснював свій ідеал, прагнучи мати на собі особливу познаку. Картатий жилет, короткий фрак, широкі банти на туфлях, вхідний квиток, застромлений за стрічку на капелюсі, — справді нічого не бракувало для того, що він сам називав «шиком», це був шик англомана і мушкетера. Найперше він став скаржитися на Марсове поле, препаскудне місце для перегонів, потім заговорив про перегони в Шантійї та про тамтешні витівки, присягався, що може випити дванадцять келихів шампанського, поки опівночі годинник битиме дванадцяту, пропонував Капітанші заклад на коня, легенько погладжував болонок; зіпершись ліктем другої руки на дверці екіпажа, приклавши до рота головку стека, розкарячивши ноги, виструнчивши стан, він безугавно теревенив усякі дурниці. Фредерік, що стояв поруч нього, курив і сушив собі голову над тим, куди подівся кабріолет.