Хто зможе забезпечити таке співтовариство? Можливо, Amazon. Дійсно, компанія вже створила версію такої інфраструктури – для ЦРУ. Веб-сервер служби Amazon, який слугує за сховище для зберігання й обробки даних інших компаній, отримав за контрактом $600 млн за створення закритої системи, або «хмари», для шпигунського агентства. На відміну від інших «хмар», доступ до яких здійснюється через глобальну мережу, ця «хмара» буде управлятись апаратним і мережевим обладнанням, розробленим Amazon. Раніше компанія не надавала послуг зі створення приватних мереж, і ЦРУ може стати першим клієнтом на цьому новому ринку.
У найближчому майбутньому ви проводитимете більше часу всередині таких захищених співтовариств. І платитимете за вхід утратою анонімності. Компанія потребуватиме інформації про те, хто ви, ба більше, де ви і ваш комп’ютер або мобільний пристрій розташовані. Операторові безпечної зони потрібно знати ваше розташування, щоб визначити, друг ви чи ворог. І це дозволить йому викинути вас із цієї зони за порушення правил. Анонімність сприйматимуть як загрозу. Адже вона означатиме, що вам є що приховувати, так само як зловмисному хакерові, який ховає свою локацію за допомогою зламаного сервера, розташованого в іншій країні. У вас буде посвідчення, схоже на ID-картку з фото, яке підтверджуватиме вашу належність до зони безпеки й згоду з її правилами в обмін на захист. Безпека в кіберпросторі не буде вашим правом. Вона стане привілеєм. І ви за нього заплатите.
Фундаментальні питання щодо нашого майбутнього в кіберпросторі полягають не в тому, чи слід нам ухвалити закони й правила, що регулюватимуть поведінку в ньому. Некеровані простори розпадаються. Вони нездорові. Вони дають прихисток злочинцям і терористам. Жодна людина серйозно не розглядає майбутнє без законів і правил. Дилема полягає в тому, яку вагу ми надамо безпеці в кіберпросторі і хто за неї відповідатиме. Які транзакції, і яку їхню кількість, потрібно ретельно аналізувати? Усі електронні листи? Усі пошукові запити? Усі покупки? І хто це робитиме? Чи дозволяти людям відмовитися від безпечнішого кіберпростору на користь того, в якому можлива анонімність? Ми ніколи не визнавали право на анонімність. Проте кіберпростір дарує нам таку можливість. Для багатьох саме це є запорукою свободи самовираження, яку інтернет покликаний підтримувати. Уряд США схвалив цю концепцію, допомагаючи створювати анонімну мережу Tor.
А як щодо нашої приватності? Наш словниковий запас для опису цієї ідеї неужитковий завдяки усюдисущому оку держави. Більша частина інформації, зібраної розвідкою США про американських громадян, складається з лоґів і цифрових записів, так званих метаданих, не захищених від пошуку й вилучення четвертою поправкою. Коли люди говорять про право на недоторканність приватного життя в мережі, чи йдеться їм про право на анонімність? На право бути невпізнанними для влади? З погляду держави, анонімність викликає підозру. Анонімність – це потенційна загроза. Саме тому АНБ присвятило стільки часу, щоб підірвати роботу мережі Tor. Анонімність і колективна безпека в кіберпросторі – несумісні поняття. Немає жодного сумніву, що конфлікт між ними проіснує багато років.
Ми повинні скептично ставитися до того, що влада шукатиме баланс між цими інтересами, що суперечать один одному. Нелегальні розвідувальні операції – не дуже доречна діяльність, якщо йдеться про створення прозорої та чесної відкритої політики. АНБ вело масове нелегальне стеження за американцями впродовж чотирьох років і реалізовувало секретну програму, деякі частини якої були абсолютно незаконними, але саме агентство заклало підвалини військово-мережевого комплексу. Ми й гадки не мали про його народження, аж поки він не націлився на нас.