Хакери й аналітики АНБ, працюючи разом із військовими в Іраку, проникли в мережу сайтів і серверів «Аль-Каїди», яку американці назвали Obelisk. Це була корпоративна внутрішня мережа «Аль-Каїди». Терористи публікували в мережі пропагандистські відеоролики, накази щодо наступу й планів ведення «священної війни». Вони навіть оприлюднювали поточні адміністративні матеріали, зокрема інформацію про витрати та особовий склад. Мережа Obelisk була оперативною системою управління повстанців. Проникнувши в неї, хакери АНБ заразили шкідливим програмним забезпеченням форуми джихадистів, вимушуючи читачів натискати на лінки, за якими на їхніх комп’ютерах встановлювалися шпигунські програми. Мережа Obelisk дала шпигунам доступ до секретів «Аль-Каїди» і можливість проникнення в їхні лави.
У вересні 2007 року внаслідок американського рейду в селі Сінджарі, розташованому за 16 кілометрів од іраксько-сирійского кордону, військові отримали масив розвідувальної інформації, зокрема імена агентів «Аль-Каїди», їхні електронні адреси, номери телефонів, а також адреси сайтів і паролі до секретних чатів членів «Аль-Каїди». Ці дані допомогли розвідці вистежити багатьох бойовиків, захопити їх у полон або знищити. Увійшовши до чатів, аналітики змогли дослідити риторику й образи, які використовувала «Аль-Каїда» для вербування нових бойовиків. Озброєні цією інформацією, аналітики розробили контрпропаганду. Вони залишали повідомлення у різних гілках форумів, запитуючи, чи не порушує «Аль-Каїда» засади ісламу, вбиваючи інших мусульман.
Американські шпигуни почали стежити за окремими пропагандистами. Жахливі відеозаписи, на яких бойовики обезголовлювали своїх полонених – інколи американських контрактників, – були потужним засобом вербування. Відеозаписи знищення американської броньованої техніки вибуховими пристроями стали візитною карткою джихадистів. Американські хакери могли заблокувати пропагандистам доступ до інтернету. Проте це зупинило б ворога ненадовго. Тому вони просто визначали місце розташування комп’ютерів, з яких завантажувалися відеоролики, за інтернет-адресами. А потім спецназ вирушав у те місце, щоб взяти в полон або знищити відеооператора.
Це було вкрай складне завдання – значно складніше, ніж визначення розташування бойовика за сигналом його стільникового телефону. У мережі інтернет можна діяти анонімно. Будь-яка людина може зареєструвати електронну поштову скриньку на вигадане ім’я, за допомогою поштових служб Google або Hotmail, послугами яких користуються мільйони клієнтів, дані яких зберігаються на серверах, розташованих у різних куточках світу. І цих людей досить складно знайти. А просунуті користувачі знають, як скерувати трафік через ланцюжок серверів, розташованих у різних країнах, що зробить визначення їх справжнього місця розташування практично неможливим.
У роки, що передували інтернет-буму, АНБ зосереджувалося на розробці та придбанні програмного забезпечення, яке могло визначати розташування користувачів за інтернет-адресами їхніх комп’ютерів. У ті часи агентство було зацікавлене не в пошуку бойовиків, а в виявленні хакерів, які викрадали секретну інформацію з урядових і корпоративних комп’ютерів, загрожуючи роботі критично важливих об’єктів інфраструктури (наприклад, електричних станцій і фінансових систем). До початку інтернет-буму агентство вдосконалило методи пошуку людей у тумані кіберпростору. Інструменти так званої мережевої криміналістики допомогли трохи підняти завісу анонімності та демаскувати ворога. Проте аналітикам доводилося застосовувати також старомодні методи розслідування. У АНБ почали досліджувати улюблені методики хакерів, за якими їх можна розпізнати: яке шкідливе програмне забезпечення найчастіше використовують, якими поширеними інструментами користуються для зламування комп’ютерних систем. АНБ придбало програмне забезпечення для криміналістики в технологічній компанії Computer Associates з Нью-Йорка, а також у нового гравця на цьому ринку – компанії NetWitness, розташованої не в технологічних центрах Кремнієвої долини, а в місті Рестоні (штат Вірджинія), ближче до Пентаґону й американських розвідувальних служб, в околиці Вашинґтона. За допомогою цих та інших програм, кілька з яких розробили програмісти розвідуправління, агентство протягом кількох років енергійно займалося питанням ідентифікації користувачів мереж, щоб навчитися визначати розташування людини у реальному світі, ґрунтуючись на її активності в інтернеті. Нишпорки з АНБ вдосконалили ці методи в Іраку й упродовж наступних років застосовували їх для глобального полювання на хакерів.