Зі списку побажань працівників АНБ було зрозуміло, що наявний закон про спостереження недієвий, тому що відстав від технічного поступу. Акт про негласне спостереження на користь зовнішньої розвідки (Foreign Intelligence Surveillance Act – FISA), що регулював процедуру шпигунства за американцями, ухвалили 1978 року, коли програмного забезпечення для збору інформації, яке б дозволяло відстежити ланцюжок контактів, іще не існувало. Не було тоді й глобальної телекомунікаційної мережі, в якій США були транзитним пунктом. І не існувало загрози міжнародного тероризму всередині США. Було очевидно, що наступний крок для адміністрації – звернення до Конгресу з проханням змінити законодавство, щоб дозволити АНБ зробити багато того, чого потребували Гейден і його підлеглі.
Однак радники президента Буша не палали бажанням звертатися до Конгресу за дозволом розширити повноваження зовнішньої розвідки, позаяк вважали, що це право належить президентові. Зокрема, віце-президент Чейні був проти того, щоб законодавці почали керувати операціями АНБ щодо «Аль-Каїди». Білий дім турбувало й те, що громадське обговорення змін у законі про спостереження підкаже терористам, як саме їх вистежує АНБ.
Чейні взяв список ідей і, співпрацюючи з директором АНБ і працівниками Білого дому, склав план збільшення повноважень агентства, що його мав схвалити президент. Тест складав Дейвід Аддінґтон, юридичний консультант і права рука Чейні в Білому домі. Нова президентська ухвала дозволяла АНБ відстежувати розмови на території Сполучених Штатів, якщо інший абонент перебував за межами країни і якщо були вагомі підстави запідозрити співрозмовників у тероризмі. АНБ уже не мусило отримувати судовий дозвіл для прослуховування приватних телефонних розмов або відстежування електронної пошти – ця процедура досі тривала від чотирьох до шести тижнів. Тепер АНБ могло йти по гарячих слідах, відстежуючи скільки завгодно комунікаційних каналів, а комп’ютери АНБ могли всю цю інформацію аналізувати.
Буш підписав наказ 4 жовтня 2001 року.
АНБ готувалося до війни, тож миттєво взялося до нових проектів. Агентство створило підрозділ для цілодобового стеження – Центр аналізу метаданих (Metadata Analisis Center – MAC). Він розташувався в дирекції відділу електронної розвідки – у тій частині АНБ, яка викрадає або перехоплює інформацію з цифрових комунікаційних каналів. До складу нової команди ввійшли досвідчені аналітики й інженери АНБ; кожен із них підписав угоду щодо нерозголошення. Їм виділили офісні приміщення. А сама програма отримала кодову назву «Зоряний спалах» (Starburst). За кілька тижнів, 31 жовтня 2001 року, назву змінили на «Зоряний вітер» (Stellar Wind). Колектив відділу отримав удосталь нової техніки: 50 серверів для зберігання й обробки нових даних, зібраних у рамцях програми «Зоряний спалах». В агентстві не хотіли, щоб хтось здогадався про новий відділ, для якого закуповували велику кількість нового обладнання. Тому представники влади попросили виробника серверів скерувати партію товару, призначену для іншого замовника, до АНБ, нікому не розповідаючи про це. 13 жовтня у супроводі поліцейського ескорту сервери доправили до Форт-Міда.
Під час зустрічей із командою «Зоряного спалаху» 6 і 7 жовтня Гейден підкреслював, що несанкціонований збір інформації, переданої чи отриманої мешканцями Сполучених Штатів, спричинений гострою необхідністю і буде тимчасовим. Проте його слова спростовував бюджет програми у сумі $25 млн – аж надто великий як для програми, що мала тривати лише 30 днів.
Протягом першого тижня після старту програми майже 90 працівників АНБ отримали допуск до роботи. Після підписання ухвали Бушем двоє фахівців з офісу головного юрисконсульта АНБ переглянули програму й визнали її законність. Юридичний відділ не задокументував і не обґрунтував свого висновку.