До 7 жовтня, через три дні після підписання ухвали, новий відділ працював двадцять чотири години на добу, без вихідних, перемелюючи метадані, висмоктані електронними фільтрами АНБ. Двадцять аналітиків і розробників програмного забезпечення працювали в три зміни. Чимало нинішніх учасників програми власноруч вибудовували ланцюжки контактів агентів російської розвідки за часів холодної війни. Тепер цей процес був автоматизований і охоплював членів «Аль-Каїди» та тих, хто надавав цій організації фінансову і політичну підтримку або міг долучитися до терористів.
Якщо аналітик волів відстежити кожну людину в списку контактів об’єкта стеження й усі її зв’язки, потрібно було проаналізувати ланцюжок контактів, що охоплював мільйони осіб. Аналітики називають кожну ланку в ланцюжку контактів «стрибком». Відстеження кожного такого «стрибка» задля пошуку людей, пов’язаних із вихідним об’єктом, нагадує гру «Шість кроків до Кевіна Бейкона», в якій гравці намагаються знайти зв’язок між цим популярним актором та якимось іншим актором, який знімався разом із ним у кіно або телесеріалі. Відділ звітував Гейденові щотижня, а його заступникові щовечора, і це свідчить про надзвичайну важливість нового методу боротьби з тероризмом.
Центр мав партнерів не лише в АНБ, а й за межами Форт-Міда. Агентство розвідки вибудувало антитерористичну «конвеєрну лінію», щоб надсилати в Центр специфічні завдання й аналізувати результати ланцюжків контактів. ФБР і ЦРУ давали Центрові вказівки щодо вибудовування ланцюжків контактів усередині Сполучених Штатів. Телефонні та інтернет-компанії також почали надсилати АНБ інформацію – записи телефонних розмов і текстові повідомлення, надіслані електронною поштою або через месенджери. Збір даних, які перебували в руках корпорацій, доручили групі спецоперацій із джерелами інформації АНБ – головному посередникові і провіднику співпраці з телекомунікаційними компаніями, інтернет-службами, операторами зв’язку та іншими компаніями, що передавали й зберігали інформацію, потрібну АНБ. Агентство встановило своє обладнання на технічному устаткуванні та інсталювало пристрої стеження на комп’ютерах і мережах, які ці компанії контролювали. Один із провідних учасників програми, компанія AT&T, якій належить величезна частина телекомунікаційних мереж, мала неподалік штаб-квартири АНБ у Форт-Міді секретний підрозділ, який віддавна постачав розвідці інформацію про більшість міжнародних телефонних розмов. У рамцях програми зі збору інформації в межах країни компанія дозволила урядові встановити обладнання для стеження також у своєму офісі в Сан-Франциско.
Не всі компанії здавалися без опору: одна з провідних фірм, Qwest Communications, відкинула вимогу агентства передавати телефонні метадані без судової постанови. Проте більшість компаній підкорялися вимогам агентства, покладаючись на запевнення в тому, що президент санкціонував збір інформації, узаконюючи його. Ці учасники телекомунікаційного ринку стали незамінними партнерами нової глобальної системи спостереження. І лише жменька керівників вищої ланки у цих компаніях знала про шпигунське устаткування АНБ. Працівники корпорацій отримували обмежений допуск до програми й мінімум необхідної інформації, щоб уникнути ризику викриття секретної місії АНБ. Натомість останнє відбирало працівників для роботи в програмі у ручному режимі. Конвеєр набирав обертів. Тридцять днів потому, як президент підписав надзвичайну ухвалу, нова програма стеження працювала уповні. Так народився військово-мережевий комплекс.
Звісно, нові повноваження АНБ, що дозволяли прослуховувати телефонні розмови й читати електронні листи, були важливими, але ще важливішим був масовий збір телефонних і мережевих метаданих, розгорнутий у рамцях кампанії «Зоряний вітер». Людині-аналітикові забракло б часу прослуховувати всі ці розмови й прочитувати таку кількість повідомлень, та й терористи, найімовірніше, спілкувалися б шифрами та не говорили б прямо про те, що й коли планують атакувати. Але вибудовування ланцюжка контактів могло викрити існування мережі, доводячи зв’язок між об’єктами.
Потік метаданих линув у комп’ютери та сховища інформації агентства швидше, ніж його встигали аналізувати. Зрештою, агентству забракло місця для зберігання шпигунського улову та потужностей електромереж для комп’ютерів, які укладали інформацію в зрозумілі схеми. Утім, визначення «зрозумілі» тут доволі сумнівне. Аналітики АНБ вибудовували більші, ніж будь-коли, ланцюжки контактів. Вони переробляли метадані у масивні схематичні системи, які демонстрували зв’язки у вигляді сотень перехрещуваних ліній. Аналітики назвали ці схеми BAG (скорочено від big ass graph, тобто «жирнодупа схема»).