Позаяк публічно про це не говорили, лише кілька осіб знало, що ключову роль у перемозі в іракській війні відіграла шпигунська програма, створена для боротьби з тероризмом. Кібермережа, сплетена для стеження за американцями, допомогла військовим США вистежувати іракських повстанців.
Коли цю величезну машину обробки розвідувальної інформації експортували до Іраку, їй дали нову назву: «Регіональний шлюз реального часу» (Real Time Regional Gateway – RTRG). У літанії кодових назв АНБ, відомих своєю абсурдною загадковістю, як-от «Вельвет-рубчик» (Pinwale), «Егоїстичний жираф» (EgotisticalGiraffe), «Ніколи не труси немовлям» (Nevershakeababy), – назва RTRG виокремлюється, бо й справді описує проект. Аналітики складали розвідувальні звіти й пов’язували інформацію в реальному часі, тобто отримували миттєву відповідь на запит; програма зосереджувалася на географічному регіоні, у цьому випадку на Іраку; і це справді був своєрідний шлюз, портал, через який користувач виходив у віртуальний простір, в якому були видимими всі зв’язки.
Рушійною силою RTRG був генерал Кіт Александер. Ця система стала кульмінацією його кар’єри, спрямованої на те, щоб донести здобутки національної розвідки вищого рівня до безпосередніх учасників бойових дій (те, про що мріяв Стасіо, вперше потрапивши в армію). Ключем до успіху RTRG була здатність системи комбінувати всю вхідну інформацію з рейдів, перехоплених розмов, протоколів допитів, зйомок за допомогою дронів і камер спостереження в єдину пошукову систему. Така собі приватна версія «ґуґла» для нових солдатів-шпигунів.
Засновників у RTRG було декілька. Прототип системи розробила компанія SAIC, давній підрядник Міністерства оборони. Ця компанія, розташована в Каліфорнії, мала такі давні та глибокі зв’язки з шпигунським бізнесом, що її частенько називали АНБ-Захід. У АНБ програмою керував полковник Роберт Гармс із Розвідувального управління збройних сил США. У 2009 році, після звільнення з армії, він почав працювати в SAIC.
Серед розробників програми був також один із найзагадковіших шпигунів кінця XX століття – колишній полковник військово-повітряних сил Педро «Піт» Рустан. Його легендарна й таємнича кар’єра допомагає зрозуміти важливість RTRG для очільників розвідувальних і військових організацій, таких як Александер і Петреус, які вірили в її вирішальну роль в іракській війні. Після атаки 11 вересня Рустан, який 1967 року студентом коледжу втік із комуністичної Куби, залишив вигідну кар’єру в приватному бізнесі та повернувся на державну службу в Національне управління військово-космічної розвідки США, організацію, секретнішу за АНБ, де очолював проекти зі створення шпигунських супутників для армії й ЦРУ. Кадрові офіцери розвідки, які знали Рустана, тримали роти на замку щодо того, чим саме займався він, проте говорили про нього як про справжню живу легенду шпигунської справи й людину, яка рятує людські життя. У 1980-х Рустан розробив технологію захисту військових літаків од ударів блискавки. Працювала вона бездоганно – після впровадження розробки Рустана армія не втратила через блискавку жодного літака. На початку 1990-х Рустан керував спільною програмою Міністерства оборони і НАСА зі створення експериментального космічного корабля для дослідження поверхні Місяця, що отримав назву «Клементина» (Clementine). Від розробки до запуску супутника минуло лише 22 місяці, і це було дивовижне досягнення інженерної справи й проектного менеджменту, яке посилило репутацію Рустана як людини, здатної досягати у стислі терміни блискучих результатів.
Після атаки 11 вересня його робота була тісно пов’язана з новими функціями військової розвідки. Рустан частенько їздив на лінію фронту, і його добре знали й шанували як секретного воїна Об’єднаного командування спецоперацій. Після ліквідації в Пакистані Усами бен Ладена загоном «морських котиків» учасники операції подарували Рустанові прапор, що майорів над їхньою базою в Афганістані. Після смерті Рустана у 2012 році, Майкл Гейден зазначив у інтерв’ю газеті «Вашинґтон пост»: «Він належав до тих хлопців, про яких ніколи не чує нація, однак саме вони відповідають за безпеку американців».
В інтерв’ю галузевому виданню 2010 року Рустан говорив, що жодна державна структура не шукала закономірностей у розвідувальній інформації, складаючи докупи розрізнені клаптики. Саме це була покликана робити програма RTRG. Він пояснив:
«Уявіть, що ви в Іраку. Там повстанці. Вони мають телефони і телефонують. Цей сигнал можна перехопити наземно (антенами), у повітрі чи в космосі. Якщо ви достатньо метикуваті, щоб поєднати цю інформацію в реальному часі, ви зможете визначити, де зараз Дік. Він у двадцять третьому районі і щойно сказав, що збирається підкласти бомбу… Інформація з трьох пристроїв надіслана туди, де хтось зможе ухвалити рішення щодо початку операції, і танк, фургон або бійці вирушають прямо на місце. І полковник може сказати: “Ми визначили, що оцей поганий хлопець перебуває ось тут. Ідіть і схопіть його”».