Програма RTRG розвивалася, і її регіональні межі розширювалися. Полюючи за спонсорами повстанців і терористів, аналітики почали нишпорити за межами Іраку. Вони відстежили чимало найзухваліших терористичних актів, визначивши навіть конкретних осіб у Сирії, які передавали гроші групам підривників і допомагали забезпечити безпечний перехід територією Ірану новим бойовикам. Коли Петреус дізнався про причетність сирійців, він передав докази цього колегії радників президента Буша, які спілкувалися під час щотижневих відеоконференцій. Розмовляючи зі Стюартом Льові, заступником міністра фінансів із питань боротьби з тероризмом і фінансової розвідки, Петреус наполіг, щоб Міністерство заморозило сирійські активи й заблокувало рахунки країни в міжнародній фінансовій системі. Всі учасники відеоконференції знали, що вимогу Петреуса краще не відхиляти, бо якщо вони вчинять так, генерал поскаржиться президентові Бушу, з яким спілкувався під час прямих відеоконференцій, що відбувалися щопонеділка о 7:30 за вашинґтонським часом.
Розвідка також виявила докази підтримки Іраном екстремістів-шиїтів у Іраку. Проте цю інформацію використали для ведення війни іншого формату – війни ідейної. Сполучені Штати не мали наміру вторгатися до Ірану або проводити таємні диверсійні рейди для виявлення спонсорів Іраку. Тому розвідка передавала цю інформацію іракському урядові та місцевій владі під час особистих зустрічей.
«Чітке розуміння іракцями того, що іранські елементи підтримували членів найекстремальніших шиїтських угруповань, допомогло налаштувати частину іракців проти втручання Теґерана в справи їхньої країни», – згадував Петреус 2013 року. Американці використали здобуту інформацію у власних пропагандистських цілях, і це мало неабиякий ефект.
Від початку й до того, як останні американські підрозділи в грудні 2011 року залишили Ірак, війна забрала життя майже 4500 американців. Але ця війна також породила новий спосіб боротьби. Відтоді розвідка АНБ і загони спеціального призначення ще не раз працювали спільно. У травні 2011 року, коли загін «морських котиків» висадився в пакистанському містечку Абботтабаді, у таборі Усами бен Ладена, їх скеровували розвідники з АНБ. Елітний підрозділ хакерів агентства, відділ операцій з особливим доступом (Tailored Access Operations – TAO), віддалено встановив шпигунське програмне забезпечення на мобільні телефони агентів «Аль-Каїди» та інших «потрібних людей». ЦРУ допомогло знайти географічне розташування одного з цих телефонів, який указав шлях до табору.
Успішна операція зі знищення Усами бен Ладена була найвідомішою зі сотень інших подібних операцій останніх років. Вона стала новим доказом того, що американські солдати-шпигуни знали віддавна: віднині війни будуть іншими. Хакерство і віртуальне шпигунство використовуватимуться в усіх майбутніх операціях і стануть так само незамінною зброєю, як амуніція, з якою солдати вирушають у бій.
3. Створення кіберармії
На створення кіберпідрозділу, який так ефективно спрацював у Іраку, знадобилося майже десятиліття. До цього успіху спричинилося чимало людей, але якщо комусь належить особливе визнання за представлення концепції кібервійни американським можновладцям, то це, безумовно, Майк МакКоннелл.
Понад десять років до того, як він переконав Джорджа Буша санкціонувати кібератаки в Іраку, МакКоннелл, що вже мав звання віце-адмірала, керував АНБ, де 1996 року заснував перший підрозділ «інформаційної війни». У штаб-квартирі агентства у Форт-Міді розвідка і військовий персонал спільно працювали над впровадженням нових технологій захисту комп’ютерних мереж – і зламування їх.
За часів холодної війни АНБ стало справжнім експертом у перехопленні супутникових передач, встановленні підслухувальних пристроїв на підводних телефонних кабелях і розшифровуванні секретних повідомлень ворогів Сполучених Штатів. Але тепер, коли Радянський Союз відійшов у минуле, а натомість з’явилася всесвітня мережа, можновладців непокоїла нова туманна загроза. Вони вже знали, що іноземні розвідслужби намагаються проникнути в секретні комп’ютерні мережі уряду. У 1996 року Університет національної оборони провів військову гру з метою проробити можливі «катастрофічні» сценарії, як-от комп’ютерні атаки на банки або електричні мережі США. Того самого року міністр оборони наказав усім підрозділам готуватися до «інформаційних військових атак» на мережі, які належали Пентаґону, але не використовувалися активно, зокрема на телефонну мережу загального користування і інтернет, який Міністерство оборони не лише впровадило, а й винайшло.