Інформаційна війна (термін «кібервійна» ще не набув поширення у військовому жаргоні) стала роботою, наче призначеною для АНБ. Підслухувальні пристрої та обладнання для перехоплення інформації, якими володіло агентство, нишпорили й підглядали у світових мережах. Суперкомп’ютери працювали двадцять чотири години на добу, намагаючись зламати шифрувальні коди, які захищали інформацію на іноземних комп’ютерах. Фахівці АНБ знали, як вламуватися в мережі. А опинившись усередині, могли навіть знищити її.
МакКоннелл був справжнім лідером цієї місії. Під час операції «Буря в пустелі» (1991 рік) він був радником із питань розвідки голови Об’єднаного комітету начальників штабів Коліна Павелла і став справжньою знаменитістю в колах військової розвідки. МакКоннелл прославився тим, що передбачив вторгнення Саддама Гусейна до Кувейту за день до цієї події. Його прогноз не стримав Ірак від нападу на сусідню країну, проте, безсумнівно, привернув увагу американського керівництва. МакКоннелл майстерно використовував супутникові знімки й перехоплені переговори – плоди праці розвідки – для створення картини того, що відбувається на землі. Куди зараз рухається ворог. Куди він, імовірно, вирушить згодом і що там робитиме. МакКоннелл, уродженець Південної Каліфорнії, був відвертим і привітним у спілкуванні. Він так добре поводився на внутрішніх брифінґах, що Павелл доручив йому проводити щоденні брифінґи для журналістів зі всього світу.
У 1992 році звільнялася посада директора АНБ – президент Джордж Буш призначив адмірала Вільяма Стадмена, вельми шанованого офіцера військової розвідки, на посаду заступника директора ЦРУ. Павелл і міністр оборони Дік Чейні підтримали кандидатуру МакКоннелла. Однак цю посаду міг обіймати лише військовий офіцер зі званням віце-адмірала, натомість МакКоннеллу, якому невдовзі мало виповнитися 50 років, бракувало зірочки на погонах. Тож Павелл і Чейні подбали про його підвищення в званні.
Коли МакКоннелл очолив АНБ, агентство почало шукати шляхи до вирішення складних питань, уникнення ризиків і вивчати потенційні переваги кібервійни.
Першим кібервоїнам АНБ довелося вибудувати своєрідний арсенал, вишукуючи вразливі місця в мережах, програмуванні й обладнанні, які вони могли використовувати для зламування системи, а потому й для зараження вірусами чи установки прихованих бекдорів для проведення майбутніх операцій. АНБ приховувало ці вразливі місця від творців технологій, якими користалося. Якби фахівці агентства розкривали їх, виробники могли б залатати діри, зробивши програми безпечнішими для інших користувачів. Але це позбавило б АНБ секретного доступу. Принаймні 18 різних організацій у складі агентства збирали інформацію про вразливі місця програм, тримаючи в секреті свої знахідки навіть одна від одної. «Агенти розвідки хочуть захистити свої джерела й методи, – писав анонімний працівник АНБ. – Ніхто насправді не знає, який обсяг знань накопичили в кожному секторі». Без цих знань була б неможливою «повномасштабна національна» підготовка до кібервійни, яка проводилася не тому, що цього прагнуло АНБ, а за наказом Пентаґону.
Під керівництвом МакКоннелла розвиток кіберзброї трохи пригальмовував. Спочатку АНБ захопилося стратегічними перевагами, які могли здобути США у разі проникнення в інформаційні мережі, що стрімко поширювалися світом. Однак можновладців непокоїло те, що будь-яку розроблену ними кіберзброю можна використати також проти Сполучених Штатів. В АНБ працювало чимало блискучих криптографів і програмістів, але в агентстві розуміли, що ввійти на це поле битви доволі легко. Знання про експлуатацію мереж поширювалися так само швидко, як і самі мережі. Було зрозуміло, що кібервійна не стане лише державною прерогативою.
Незабаром кібервоєнна лихоманка вихлюпнулася за межі АНБ. Наприкінці 1990-х військово-повітряні сили почали формувати наступальні кіберпідрозділи під керівництвом спецгрупи, створеної для захисту службових мереж. Армія теж підтримала ініціативу і почала шукати способи «вирубати світло Тегеранові», як висловився один колишній офіцер.
У 1996 році МакКоннелл звільнився з АНБ і пішов на роботу в компанію Booz Allen Hamilton, яка працювала на уряд, і завдяки своєму досвідові та зв’язкам заробив там мільйони. Він створив у Booz підрозділ, який спеціалізувався на – на чому ж іще? – на кібербезпеці. Усе, чого він навчився в АНБ, відтепер він продавав урядові.