Події гри відбувалися 2022 року. «Регіонального противника» в Тихоокеанському регіоні (його не називали, хоча усім було зрозуміло, що йдеться про Китай або Північну Корею) спровокував союзник США. У відповідь противник провів руйнівну кібератаку на комп’ютерні мережі союзника. Той нагадав Сполученим Штатам про двосторонню оборонну угоду, і Вашинґтон мусив реагувати.
Американський генерал, що брав участь у грі, запропонував такий сценарій: поки збройні сили США обмірковували свій перший крок, противник зробив попереджувальний удар, вдаючись до «агресивної, продуманої і рішучої» атаки з метою блокування доступу до комп’ютерних мереж, які американці використовують для зв’язку та відправки наказів.
«Червоні блокують Синіх», – повідомили гравців.
«Сині» готувалися до блокади на воді, але не в інтернеті. Вони знали, як повідомити противникові: «Ми тебе бачимо – відступи». Вони могли сказати це за допомогою радіозв’язку, сигнальних вогнів, звукових сирен. Вони могли згрупуватися з іншими кораблями для демонстрації сили. Вони знали всі рішучі, але не смертельні прийоми зупинки противника, до яких міг вдатися командир, не відкриваючи вогонь у бік ворожого флоту.
Проте єдине, що гравці уміли робити в кіберпросторі, – це атакувати ворожу мережу й знищити її, ігноруючи всі попередження та негайно вступаючи в битву. Вони не знали жодного кібереквівалента командам бойової готовності. Треба було атакувати або ні. Традиційна стратегія стримування тут не діяла.
Було також незрозуміло, має подібну стратегію стримування противник чи хоча б переконаний у її необхідності. Військові стратеги люблять порівнювати кіберзброю з ядерною, тому що обидві спричиняють масштабні руйнування стратегічного рівня та вимагають санкції президента. Однак, коли йдеться про ядерну зброю, існує декілька визначених, взаємозрозумілих прийомів, до яких може вдатися кожна сторона, щоб уникнути необхідності її застосування. Під час холодної війни Сполучені Штати і Радянський Союз підтримували крихкий мир здебільшого тому, що чітко давали зрозуміти одне одному, як саме можуть (і будуть) знищувати противника. Радянський Союз випробував нову ракету, американці демонстрували власну й розповідали про розташування ракет поблизу цілей в Європі, а американський президент відкрито говорив про можливість застосування ядерної зброї, висловлюючи надію, що до цього не дійде. У цьому перетягуванні канатів не бракувало погроз і гучних заяв, хоча обидві сторони потай погодилися, що намагатимуться уникати ядерної війни, а не розв’язувати її. Попереджаючи ворога про наміри, кожна зі сторін давала противникові час відступити, охолонути й зберегти лице.
Але зараз, у цій грі, регіональний противник продовжував зненацька атакувати. Після удару по комп’ютерних мережах американських сил він відправив у космос літальний апарат, щоб взяти «на абордаж» американські супутники, зіштовхуючи їх з орбіти і виводячи з ладу.
Протягом наступних чотирьох днів армійські командири напружено намагалися знайти якийсь розв’язок, щоб уникнути повномасштабної війни, яка, на їхнє переконання, призведе до величезних жертв з обох боків. До них долучилися високопосадовці Міністерства оборони і Білого дому. Американські сили виявили, що у них немає жодних угод з іноземними союзниками на випадок кібервійни, тому й немає плану міжнародної відповіді. Військові звернулися за допомогою до керівників корпорацій. Які технології використовують компанії, щоб послати ворогові певний сигнал і змусити його змінити тактику? Чи існує щось таке, як неворожа кібератака? Ніхто цього напевно не знав.
Ворог уже вирішив, що кібернетичні та космічні атаки – кращий спосіб протистояти агресії сусіда й захиститися від відповіді США. Противник уже «перетнув червону лінію». І він відбився від реакції Сполучених Штатів, які загрузали дедалі глибше, бо надто багато керівників високого рівня висловлювали свої міркування щодо того, які саме дії будуть ефективними або ж законними. Могутня супердержава зменшилася до купки спантеличених і неорганізованих гравців. А найгірше, за словами одного з учасників, було те, що здавалося, ніби саме цього й прагнув ворог. «Ми мимохіть слухняно слідували сценарію, написаному противником, а наша стратегія стримування не мала жодного впливу на його рішення».