Поєднання професійного досвіду і людських ресурсів розвідслужб і військових відомств унаслідок співпраці підрозділу ROC і Відділу особливого доступу – головна особливість кібервійни: вона розмиває кордони між розвідувальними і військовими операціями. Згідно з американськими законами, розвідслужби можна залучати до проведення секретних операцій, що порушують закони та суверенітет інших країн, якщо причетність уряду США залишається в таємниці. Військові операції проводять із дотриманням міжнародного військового законодавства, і хоча вони не завжди відкриті, проте завжди прозоріші й зрозуміліші, ніж робота розвідки. Одночасне проведення обох операцій ускладнює завдання юристів і керівників, адже визначити, коли операція повинна проводитися згідно із законами та постановами, що регулюють діяльність розвідки, а коли – за військовими законами, доволі складно. На практиці рішення ухвалюють керівники АНБ усіх рівнів і особисто директор, який поєднує функції шпигуна в агентстві та солдата в Кіберкомандуванні.
Ця взаємозамінюваність шпигуна й солдата віддзеркалює зміни у світі сил особливого призначення, в якому військовий спецназ, навчений веденню бойових дій, вирушає на секретні розвідувальні місії. Операція зі знищення бен Ладена проводилася під керівництвом голови Об’єднаного командування спеціальних операцій, адмірала Вільяма МакРейвена, хоча, згідно із законом, спецоперацію мусив очолити директор ЦРУ Леон Панетта. На практиці це означало, що Панетта сидів у своєму кабінеті в Ленґлі (штат Вірджинія), звідти віддав наказ про початок операції МакРейвену і наглядав за перебігом операції. Проте не викликає сумніву, що саме МакРейвен насправді керував операцією і саме його солдати виконали завдання. Однак це правове розмежування було доволі важливим. По-перше, уряд США міг заперечити свою причетність до операції, якщо б її розкрили. По-друге, США могли обійти деякі військові закони, а саме домовленість щодо того, що жодна держава не може вторгатися на територію іншої країни (йшлося про Пакистан, де переховувався бен Ладен), якщо вони не перебувають у стані війни. Однак перетворення солдатів на шпигунів – це поширена практика. Те саме відбувається в кіберпросторі.
Насправді АНБ не могло провести жодної хакерської операції без допомоги ЦРУ. Співробітники ЦРУ здійснили понад сто нелегальних дій із вторгнення на фізичні об’єкти й установки шкідливого або шпигунського програмного забезпечення в комп’ютерні системи іноземних урядів, військових відомств і корпорацій, зокрема телекомунікаційних компаній і операторів інтернет-послуг. Віддалений доступ до таких комп’ютерів – доволі складна справа навіть для АНБ.
Ці секретні вторгнення проводить Спеціальна служба збору інформації, об’єднаний відділ ЦРУ й АНБ зі штаб-квартирою поблизу міста Белтсвілля (штат Меріленд), звідки можна дістатися АНБ за якихось 10 хвилин. За часів холодної війни ця група, яка займалася прослуховуванням керівників Комуністичної партії Радянського Союзу та країн Східного блоку, здобула репутацію навіжених відчайдухів. Членів групи порівнювали зі спритними злодіями-акробатами з телесеріалу «Місія нездійсненна» (Mission: impossible) і фільму з такою самою назвою. Подейкують, вони скеровували на вікна лазери, записуючи розмови людей у приміщенні, та прив’язували підслухувальні пристрої до голубів, які товклися на зовнішніх підвіконнях радянського посольства у Вашинґтоні.
Нині Спеціальна служба збору інформації працює з 65 локацій, тобто «постів прослуховування», в американських консульствах і посольствах. Її нові мішені – це терористи у віддалених районах, в яких складно розмістити підслухувальний пристрій, а також уряди іноземних держав, які створюють власні кіберармії, особливо в Китаї і Східній Азії. (Александер відрядив кількох підлеглих працювати з кібервійськом в Іраку, щоб полювати на повстанців і терористів.) Ця група надає неоціненну допомогу АНБ, створюючи спільно з ним цифрові плацдарми, необхідні для прослуховування важкодоступних комунікаційних мереж і пристроїв, а також для запуску їх у разі потреби, знищення або виведення з ладу цих систем під час кібератаки. Кілька років тому Спеціальна служба збору інформації здобула доступ до комутаційного центру, що обслуговує декілька оптоволоконних магістральних ліній в одній південноазійській країні. Отже, АНБ дістало змогу перехоплювати повідомлення військових керівників країни, а також мало доступ до її телекомунікаційних артерій. Унаслідок подібних операцій американці досягнули одразу дві мети – встановили стеження й організували плацдарм для проведення кібератак. АНБ потай перебирало на себе управління комп’ютерами в цих країнах, щоб згодом використовувати їх для запуску шкідливого програмного забезпечення та замести сліди, які вели до Сполучених Штатів. Кілька десятків секретних співробітників ЦРУ, навчених проведенню нелегальних операцій зі встановлення шпигунського ПЗ, нині працюють на повну ставку в штаб-квартирі АНБ у Форт-Міді.