Там Стасіо працював, за його ж словами, у «режимі постійної кризи». Він дізнався, що хакери повсякчас зондують і сканують військові мережі, шукаючи способу проникнути в них, і що в інтернеті повно людей, які намагаються вкрасти інформацію, захопити управління комп’ютерами або й знищити інформаційні мережі та супутню інфраструктуру. Ця робота розплющила йому очі на світ загроз, відомих, на його думку, лише жменьці людей, яким могла протистояти ще менша кількість. Стасіо знав, яку шкоду можуть заподіяти хакери, адже він сам це робив. Інколи, почувши у випуску новин історію про потяг, що зійшов із колії, він замислювався: чи не хакер спричинив цю аварію?
Минали роки, а Стасіо продовжував очікувати катастрофічну кібератаку на Сполучені Штати. Після звільнення з АНБ він організував власну компанію із забезпечення кібербезпеки – Ronin Analytics, – де не раз вислуховував чільників корпорацій, які вихваляли свої хитромудрі методи кіберзахисту і непроникні мережі. Стасіо вислуховував їхні пихаті запевнення у чудовому захисті… у безпеці.
А сам хитав головою і думав: «Ви не бачите того, що бачу я».
5. Ворог серед нас
Інтернет перетворився на поле битви. Але ворог ховався на відстані витягнутої руки. Кіт Александер бачив загрози у кожному куточку кіберпростору. Для банків. Для енергомереж. Для мереж військових і розвідувальних організацій. Як кібервоїнам АНБ виявити всі ці загрози?
Через рік після початку роботи в АНБ Александер попередив свою команду про наближення «війни в мережі». Агентству довелося відійти від контртерористичної діяльності, розгорнутої після атак 11 вересня, і зосередитися на розшуку хакерів і боротьбі з ними, незалежно від того, працюють вони на терористичні організації, кримінальні кола або іноземні держави. Александер надіслав указівки співробітникам АНБ, задіяним у секретній програмі «Турбуленція» (Turbulence). Це була одна з перших спроб стеження за хакерами всього світу та їхніми шкідливими програмами за допомогою системи сенсорів, і в деяких випадках для нейтралізації загроз доводилося проводити кібератаки. Александер повідомив членів команди, задіяних у програмі, що «в агентстві немає нічого важливішого» за їхню роботу.
Для завершення своєї місії АНБ повинно було діяти агресивніше, інсталюючи пристрої прослуховування і стеження в комп’ютерні системи цілого світу. Американські хакери, які присягнули захищати державу від кіберзагроз, повинні були навчитися думати так само, як їхні противники, тобто стати хитрими й підступними. Їм довелося запозичити чимало тактичних прийомів, від яких вони раніше захищалися. Кібервоїни готувались увійти в сіру зону й підірвати основи інтернету заради його власної безпеки.
Кібервоїни АНБ, скануючи інтернет-горизонт у пошуках загроз, усвідомлювали, що деякі властивості кіберпростору стали перешкодою для здійснення їхньої місії. Тому вирішили цих перешкод позбутися. Передусім вони взялися за популярну систему маршрутизації Tor, яка дозволяла людям цілого світу анонімно заходити в мережу. У самій технології Tor немає нічого кримінального, та й створили її аж ніяк не вороги Сполучених Штатів. Систему розробили в дослідній лабораторії ВМС Сполучених Штатів у 2002 році, і нині її використовують борці за демократію та політичні дисиденти різних країн, уникаючи переслідування деспотичної влади. Але водночас цю технологію застосовують хакери, шпигуни й шахраї, приховуючи місце свого розташування під час здійснення протиправних дій. Система Tor веде в найтемніші куточки інтернету, де люди анонімно купують і продають протизаконні товари й послуги, зокрема наркотики, зброю, комп’ютерні віруси, хакерські послуги та навіть послуги найманих вбивць.
Анонімність – це прокляття кібервоєнних операцій АНБ. Хакери не спроможні прицільно вистрілити, якщо не знають, де розташована мішень. Тому не дивно, що 2006 року АНБ почало робити спроби підірвати анонімні можливості технології Tor і протягом кількох років не полишало цієї діяльності.