Монсеґер довів, що він надійний союзник ФБР. У 2013 році Міністерство юстиції вимагало від судді відкласти винесення вироку, оскільки хакер допомагав завершити інші розслідування. «Від першого дня арешту обвинувачуваний активно співпрацював із владою, – писав федеральний обвинувач до судді в Нью-Йорку. – Інколи він цілу ніч спілкувався з іншими хакерами, що допомогло розпочати кримінальне переслідування». Якби Монсеґера засудили на максимальний термін, він провів би залишок свого життя у в’язниці.
Джеремі Гаммонд стверджує, що співпраця Монсеґера з владою сягнула значно далі, ніж наведення агентів на хакерські групи штибу Anonymous. «Багатьом невідомо, що Сабу використовував своїх маріонеток для зламування визначених владою об’єктів, зокрема численних сайтів іноземних держав. Якщо Сполучені Штати не могли діяти згідно із законом, вони використовували Сабу, а також мене й моїх співвідповідачів, для протизаконної діяльності». Гаммонд, якого засудили до десяти років ув’язнення за зламування комп’ютерів компанії Statfor, не міг надати доказів сказаного, а ФБР ніколи не зізналось у тому, що вдавалося до послуг хакерів для проникнення в комп’ютерні системи іноземних держав.
Інколи здається, що держава та компанії, які вона нібито намагається захистити, працюють одне проти одного. Проте, попри деякі розбіжності у методах, у кіберпросторі держава і бізнес стають спільниками. Цей союз народжується завдяки взаємному розумінню, що національна безпека й економічний добробут Сполучених Штатів наражаються на серйозну небезпеку через нестримне кібершпигунство та реальну загрозу кібератак на критично важливі об’єкти інфраструктури. Держава вбачає у захисті всіх галузей промисловості кращий спосіб захисту кіберпростору. Але вона не може впоратися з цим завданням власноруч. Приблизно 85 % комп’ютерних мереж у Сполучених Штатах належать приватним структурам і особам, і будь-яка з них може виявитися слабкою ланкою в ланцюзі кібербезпеки. Серед них і великі телекомунікаційні компанії, що контролюють основні мережі інтернету. Це і техногіганти, як-от Google, відповідальні за величезну частину інтернет-трафіку, які вже починають прокладати в деяких американських містах власні кабелі для надання доступу в інтернет і телевізійних послуг. І фінансові організації, через приватні мережі яких щодня здійснюються транзакції на трильйони доларів, а гроші миттєво потрапляють з одного рахунку на іншій. І традиційні союзники держави – оборонні підприємства, у мережах яких безліч креслень надсекретної зброї та іншої секретної інформації. Держава оголосила захист кіберпростору найвищим пріоритетом нації. Однак компанії висловлюють власну думку щодо того, як здійснюється цей захист. Союз держави та бізнесу – це підґрунтя розвитку військово-мережевого комплексу, і саме він визначатиме характер кіберпростору й те, як ми працюватимемо та існуватимемо в ньому зараз, у XXI столітті.
Частина II
8. Ще один «мангеттенський проект»
Травень 2007 року
Овальний кабінет
Майку МакКоннеллу вистачило 15 хвилин, щоб переконати Джорджа Буша санкціонувати кібервійну в Іраку. МакКоннелл просив про годинну зустріч із президентом і його головними радниками з питань національної безпеки, вважаючи, що саме стільки часу піде, щоб переконати їх у доцільності такого ризикового кроку. І що йому робити з 45 хвилинами, що залишилися?
– Ще щось? – запитав Буш.
– Ну, насправді, так, – відповів МакКоннелл.
Після повернення на державну службу у лютому МакКоннелл шукав нагоди обговорити з Бушем одну проблему національної безпеки, яка серйозно його непокоїла: Сполучені Штати вразливі до нищівних кібератак національного масштабу. МакКоннелл боявся, що в комунікаційні системи країни можна проникнути, як це було в Іраку, і вивести їх із ладу або знищити. Особливо його непокоїло те, що фінансові компанії не дбають про достатній захист інформації про рахунки, фондові операції та грошові перекази, а також не працюють над запобіганням злочинів, пов’язаних із розкраданням мільярдів доларів з особових і корпоративних банківських рахунків.