Але у небезпеці опинилася й критично важлива інфраструктура. Два місяці тому Міністерство внутрішньої безпеки звернулося до Національної лабораторії Айдахо, яка проводить дослідження в галузях ядерної промисловості та енергетики для федеральної влади, з проханням перевірити, чи зможуть хакери отримати віддалений доступ до електростанції і розкрутити генератор до таких обертів, щоб він став некерованим. Результати експерименту лякають. На відеозаписі, який просочився у пресу, можна побачити велетенський зелений генератор, що трясся наче під час землетрусу, аж поки із нього не вирвалася пара й чорний дим. Ефект здавався майже анімаційним, проте був абсолютно реальним, а експеримент виявив критично слабке місце в самому серці американських електромереж. Офіційні особи боялися, що хакери можуть вивести з ладу енергетичне обладнання і це призведе до аварійного вимкнення струму, яке триватиме тижні або й місяці, аж поки обладнання не замінять.
Кіберзагроза вже не була гіпотетичною. Міністерство оборони мусило відреагувати на вторгнення в комп’ютерні мережі підрядників. Окрім креслень і секретних розробок систем озброєння, які хакери викрали або збиралися викрасти, були: креслення Єдиного ударного винищувача, гвинтокрила Black Hawk і безпілотного літального апарата віддаленого стеження Global Hawk; інформація про відеосистеми й канали передавання даних безпілотників; креслення ракетної системи Patriot, реактивних двигунів компанії General Electric і протиракетної системи Aegis; інформація про методи аналізу розвідданих; креслення сонара для підводного картографування і бойового корабля ВМС прибережної зони; схеми легких торпед; креслення бойових машин Корпусу морської піхоти; інформація про плани екіпірування армії новітніми приладами для ведення спостереження і розвідки; креслення вантажного літака C-17 Globemaster, а також інформація про армійську глобальну систему управління вантажоперевезеннями; системні креслення літака-розвідника RC-135; опис технології перехоплення радіосигналів і схеми радіоантен, використовуваних військово-морськими силами. Кожен підрозділ американських збройних сил опинився під прицілом, так само як технології та озброєння, які Сполучені Штати використовували для війни у кожному вимірі – на землі, на воді, у повітрі та в космосі.
Але як переконати Буша у необхідності негайних дій? МакКоннеллові було відомо, що президент не знався на техніці. Якось він сказав, що користується «ґуґлом» украй рідко, здебільшого, щоб поглянути на супутникові знімки свого ранчо в Техасі. Було б складно пояснити йому технічними термінами, як хтось, сидячи за клавіатурою за тисячі кілометрів од США, може вчинити хаос за допомогою пристрою, майже незнайомого президентові. Тому МакКоннелл звернувся до теми, яка володіла увагою Буша впродовж практично всього терміну його президентства, – до тероризму.
МакКоннелл запропонував Бушу уявити такий гіпотетичний сценарій: що сталося б, якби терористи «Аль-Каїди» не захоплювали комерційні авіалайнери й не скеровували їх у будівлі 11 вересня 2011 року, а натомість зламали бази даних провідних фінансових організацій і знищили їх, стерши на порох світову фінансову систему? Не можна було б проводити транзакції. Не можна було б здійснювати торгові операції. Через комп’ютерні мережі світу щодня перекачуються трильйони доларів. Ці «гроші» насправді просто інформація. Баланси рахунків. Розподілені мережі електронних бухгалтерських книг, які зберігають інформацію про те, хто і що купив чи продав, хто, кому і куди переказав гроші. Варто лише пошкодити частину цієї інформації або знищити її, і масова паніка неминуча, доводив МакКоннелл. Економіки країн можуть упасти лише через брак довіри, а що вже казати про те, що банки й фінансові організації навряд чи зможуть відновити втрачені дані.
Здавалося, Буш не повірив. Як злодій, озброєний лише комп’ютером, зможе проникнути у святилище американської фінансової системи? Хіба ж ці компанії не вдаються до запобіжних заходів, щоб захистити свої цінні активи? Чи є інші вразливі місця? Буш хотів знати про них. Чи загрожує небезпека Білому дому? Буш показав на телефон захищеної лінії зв’язку на своєму робочому столі, яким користувався для спілкування з членами кабінету міністрів і іноземними керівниками.
– Чи може хтось прослуховувати? – запитав Буш.
В Овальному кабінеті запанувала тиша. Радники президента з питань національної безпеки нервово перезиралися. МакКоннелл зрозумів, що президентові досі ніколи не розповідали, яким заслабким був електронний захист органів влади, та й держави загалом.