Історія про те, як захист кіберпростору став для Сполучених Штатів таким важливим, починається зі спроб державного контролю над ним і використання кіберпростору як зброї та території шпигунства. Нині військові називають кіберпростір «п’ятим театром» бойових дій і вважають досягнуті тут перемоги такими ж важливими, як і в чотирьох інших просторах: на суші, у морі, в повітрі та космосі. Сполучені Штати ввели поняття кібератак у традиційний перелік методів бойових дій і почали застосовували їх для виведення з ладу інфраструктури в інших країнах, тобто робити все те, чого бояться у власній країні так, що для запобігання кібератак ладні вдаватися до найекстраординарніших заходів. Зі всього спектра військових дій у кіберпросторі США обрали агресію.
Американські армія та розвідслужби вирощують нове покоління кібервоїнів, навчених відстежувати комп’ютерні системи іноземних супротивників, зламувати їх, а якщо потрібно, виводити з ладу й знищувати. Поняття «кібервійна», як і «кіберпростір», – доволі розпливчасте. Однак воно описує цілий спектр наступальних операцій. Так само як звичайне шпигунство є невід’ємною частиною традиційної війни, так і кібершпигунство передує атаці на комп’ютерну систему. Про це свідчить той факт, що США витрачають значно більше часу та коштів на комп’ютерне шпигунство й викрадення інформації, ніж на виведення з ладу важливих об’єктів інфраструктури та знищення фізичного обладнання за допомогою комп’ютерних мереж. І подібні атаки повторюватимуться частіше й стануть ефективнішими. І справді, саме кібервійна – поєднання шпигунства й атак – стала інструментом досягнення військової перемоги Америки в Іраку в 2007 році, хоча методи її ведення до кінця не з’ясовані й належно не оцінені. У співпраці з американськими розвідслужбами військові застосовували кібертехніки наступу (хакінґ), щоб вистежувати людей у реальному світі, а потім захоплювати або вбивати їх.
Однак, так само як захист кіберпростору не є прерогативою влади, ведення війни в кіберпросторі також стає приватною справою. Індустрія торгівлі кіберзброєю та приватні служби безпеки розвиваються стрімко – вони пропонують товари і послуги як урядовим структурам, так і корпораціям, які більше не можуть протистояти невпинному шпигунству самостійно й не хочуть наражатися на ризик кібератак. Армії різних держав неминуче зіткнуться колись на кібернетичному полі бою. І там само зустрінуться армії корпорацій.
У кіберпросторі оперує не лише влада. Для захисту комп’ютерних мереж і проведення кібератак у них потрібне залучення приватного сектора, хоч і не завжди добровільне. Більшість комп’ютерних мереж США мають приватних власників. Влада не може захистити всі ці мережі або наглядати за ними. Але більшість світових цифрових комунікацій проходить через обладнання, розташоване саме в Сполучених Штатах. І влада має певні привілеї, використовуючи їх, тому вкрай потребує їхнього захисту. З цією метою і виник військово-мережевий комплекс.
Так само як і військово-промисловий комплекс, це нове об’єднання охоплює виробників танків і літаків, ракет і супутників. Але в нього також входять технологічні гіганти, фінансові організації та телекомунікаційні компанії. Влада Сполучених Штатів наполягала, переконувала, спокушала, а інколи навіть примушувала компанії надавати допомогу в запобіганні несанкціонованому доступу іноземних і місцевих недоброзичливців у американські електромережі та інші критично важливі об’єкти інфраструктури в пошуках уразливих місць. АНБ уклало таємні домовленості з провідними технологічними компаніями, зокрема з Google, щодо моніторинґу приватних мереж для відстежування загроз. АНБ передавало секретну інформацію провідним банкам і фінансовим організаціям задля уникнення катастрофічної кібератаки на Волл-стріт.
Але влада також намагалася змусити деякі компанії дозволити АНБ розмістити пристрої стеження у мережах. Агентство платило технологічним компаніям за встановлення бекдорів у їхні продукти, за допомогою яких можна було стежити за іноземними розвідслужбами й контролювати дії їхніх армій. Ці секретні точки доступу також дозволяють військовим проводити кібератаки в іноземних державах. Без співпраці з компаніями Сполучені Штати не змогли б брати участь у кібервійні. У цьому сенсі новий військово-мережевий комплекс відіграє ту саму роль, яку раніше відігравав військово-промисловий. Уряд держави не йде на війну наодинці. Він покладається на компанії, які створюють зброю, перевозять і годують військо, будують і ремонтують літаки, кораблі та супутники. Сполучені Штати стали найпотужнішою військовою державою в історії світу саме завдяки взаємовигідній співпраці з корпораціями. І прагнули повторити цей успіх у кіберпросторі.