«Під час мого перебування на посаді директора ми опиралися підпорядкуванню [центра] АНБ», – писав Бекстром. Він попередив Лют, Наполітано і головних президентських радників із питань державної безпеки, зокрема й міністра оборони Роберта Ґейтса, що у разі, якщо попустити АНБ віжки, воно грубо потопчеться по недоторканності приватного життя й цивільних свободах і впровадить у міністерстві атмосферу секретності.
Лют не була експертом у сфері кібероперацій. Армійський офіцер у відставці, донедавна вона керувала миротворчими операціями ООН. Але, як де-факто головний операційний керівник міністерства, вона відповідала за виправлення його досі непрозорої кіберполітики. Очевидно, це означало продовження битви з АНБ. (Наполітано не хотіла обіймати керівну посаду, та й навряд чи мала потрібну кваліфікацію. Фактично вона була технофобкою, не мала особистого профілю в мережі та навіть на роботі не користувалася електронною поштою.)
Лют досить довго крутилася в колах розвідників, аби виснувати, що вони отримують владу почасти завдяки секретності та створенню такої собі видимості всезнання. Вона не погоджувалася з поширеною думкою, буцімто лише АНБ володіє технологіями, необхідними для захисту кіберпростору. «Уявіть, що телефонний довідник Мангеттена – це всесвіт шкідливого ПЗ, – якось сказала вона колегам. – АНБ має лише одну сторінку цього видання». Лют вважала, що чимало компаній уже володіють інформацією про найбільші загрози: вони змушені її збирати, бо хакери та іноземні держави щодня намагаються проникнути в їхні мережі. Приватні компанії з кіберзахисту, розробники антивірусних програм і навіть журналісти зібрали й проаналізували масив даних щодо шкідливих програми та інші кіберзагрози; вони продавали цю інформацію або оприлюднювали її на загальнодоступних ресурсах. Розробники програмного забезпечення випускали автоматичні оновлення для виправлення виявлених дір у системі безпеки власних програм. АНБ відстежувало цю інформацію. Чому ж нікому не спадає на гадку, що розвіддані агентства містять відому всім інформацію? «Інформація шпигунського агентства може бути корисною, проте компанії не завжди потребують її для зміцнення власного захисту», – говорила Лют. Потрібно, щоб компанії обмінювались одна з одною відомою їм інформацією та створили щось штибу інтернет-версії сусідського нагляду.
Лют була не єдиною, хто вважав, ніби Александер надто дорого продає свій «секретний складник».
«Є припущення, що коли інформація засекречена, вона правдива, але не у цьому випадку, – розповідає один керівник правоохоронних органів, який сперечався з керівниками АНБ на кількох нарадах із приводу того, чи повинно агентство відігравати провідну роль у захисті промислових комп’ютерних мереж. – Ми можемо надати політикам інформацію з грифом секретності (рівень нижчий, ніж “цілком таємно”), а вони скажуть: “Не треба, у нас є надсекретний звіт, і в ньому міститься геть уся правда”. І заперечити тут важко, тому що АНБ не викладає на стіл усі карти щодо джерел інформації та її унікальності. Законотворці та громадяни не бачать усієї картини загроз».
Навіть зустрічаючись із чільниками найбільших технологічних компаній, зокрема Google, які досить багато знали про кібершпигунів і атаки й мали фінансову зацікавленість у тому, щоб їх зупинити, Александер, однак, намагався переконувати їх, що АНБ володіє достовірнішою й важливішою інформацією. «Його позиція виглядала так: “Якби ви знали те, що знаємо ми, ви б дуже злякалися. Я єдиний, хто може вам допомогти”», – розповідає колишній високопосадовець, що опікувався питаннями безпеки.
«Александер переконав багатьох законодавців і політиків, що АНБ є монополістом і лише у Форт-Міді можна знайти допомогу, – розповідав колишній представник адміністрації президента, який займався питаннями кібербезпеки. – І він використовував цю фразу про “секретний складник”. Я перебував тоді по інший бік таємничої завіси; “секретного складника” не існує. Це повна нісенітниця».
Перші два роки роботи Лют у Міністерстві внутрішньої безпеки панувала незначна напруга. Але в лютому 2011-го вона переросла у відкриту війну за сфери впливу. На конференції з питань безпеки оборонної промисловості, що відбулася у Колорадо-Спрінґс, домівці Академії ВПС США, Александер проголосив, що саме АНБ повинно відгравати роль лідера у захисті кіберпростору. Він вимагав нових повноважень для забезпечення захисту від нищівних кібератак на Сполучені Штати. «У мене немає повноважень для припинення атак на Волл-стріт або промислові підприємства, і цю прогалину потрібно ліквідувати», – сказав він. Александер кинув виклик, оголосивши американський кіберпростір мілітаризованою зоною.