Александер планував виступити з подібною промовою за вісім днів на одній з найбільших щорічних конференцій з комп’ютерної безпеки у Сан-Франциско. Найвпливовіші газети і профільні ЗМІ готувались її відвідати. Але Лют перетасувала всі карти. 14 лютого, за три дні до запланованого виступу, вона разом з іншим керівником Міністерства внутрішньої безпеки оприлюднила на сайті Wired, впливового журналу про технології, статтю. «Останнім часом деякі спостерігачі наполегливо б’ють у барабан війни, закликаючи готуватися до битви, і навіть стверджують, що Сполучені Штати вже ввійшли у стан кібервійни, фактично програючи бій, – писала Лют. – Ми з цим не згодні. Кіберпростір – це не зона військових дій».
Це був прямий удар по Александеру. «Безсумнівно, тут існують конфлікти й зловживання, але кіберпростір – це цивільний простір, – писала Лют, – громада, бібліотека, ринок, шкільний двір, майстерня – і нова чудова епоха в людському досвіді, освіті та розвитку. Лише частина цього простору припадає на американську оборонну інфраструктуру, яку належним чином охороняють солдати. Проте основна частина кіберпростору – це простір цивільний».
Александер не вгамувався. Він виступив із запланованою промовою та повторив ті самі тези. А за кілька днів завдав удару у відповідь. «Багато народу говорить, що їм до вподоби технічні можливості АНБ… але вони не хочуть, щоб АНБ лізло до них», – сказав Александер у Вашинґтоні, під час виступу на конференції, присвяченій внутрішній безпеці, яка залишалася прерогативою Міністерства внутрішньої безпеки. Він знехтував порадою відійти вбік і допомагати із захистом, лише коли про це просять, а не рватися на лінію фронту. Александер навіть пригадав лінію Мажіно – довгу смугу залізобетонних укріплень, збудованих Францією на кордоні з Німеччиною в 30-х роках ХХ століття, натякаючи, що Сполучені Штати можуть програти, якщо зосередяться лише на стратегічному підході до власної оборони й недооцінюватимуть підступність ворогів. (Нацисти здолали лінію Мажіно, обійшовши її, чого Франція аж ніяк не очікувала, і завоювали країну за шість тижнів.)
Війна за сфери впливу набирала обертів. Білий дім рішуче відкинув план Александера Tranche 2, і не тому, що Обама вважав, ніби АНБ не впорається із захистом кіберпростору, а тому, що цей план вельми нагадував масштабну державну програму стеження за громадянами. Адміністрація не відмовлялася від основної ідеї Александера. Але вирішила натомість скористатися вже наявною програмою DIB, яка також була державною програмою стеження, і перевірити, чи зможуть інтернет-провайдери моніторити трафік за допомогою секретної розвідувальної інформації – того самого «секретного складника» АНБ. Ось такий компроміс: АНБ не отримає доступу до мереж компаній, але надаватиме їм розвідувальну інформацію через інтернет-провайдерів.
Навесні 2011 року 17 оборонних підприємств добровільно погодилися взяти участь у тестуванні програми. АНБ надалі передавало інформацію про загрози трьом інтернет-провайдерам – компаніям CenturyLink, AT&T і Verizon. Останні дві були добре знайомі зі системою стеження АНБ, позаяк брали участь у масовому зборі інформації про телефонні комунікації американців незабаром після терактів 11 вересня. І всі три компанії без питань передавали електронні листи й онлайн-дані клієнтів на запит ФБР і АНБ.
Пілотна програма зосереджувалася на двох контрзаходах: «карантині» вхідних електронних листів, заражених шкідливими програмами, і запобіганні вихідному трафіку з інтернет-адрес потенційних зловмисників методом нейтралізації ботнетів. Більшість організацій відстежувала лише вхідний трафік та ігнорувала дані, які виходили з їхніх систем. Хакери користувалися цією прогалиною в захисті та часто маскували документи компаній, що викрадалися, під звичайний вихідний трафік, перш ніж надіслати їх на контрольований сервер.
Тестування програми засвідчило її ефективність. Незалежний аналіз, виконаний Університетом Карнеґі-Меллон, одним із провідних науково-дослідних інститутів країни, показав, що інтернет-провайдери здатні відстежувати й надійно зберігати секретну інформацію про кіберзагрози. Але для надміру возвеличених кібервоїнів із Форт-Міда це стало поганою новиною: практично жодна отримана від АНБ інформація не містила нічого, чого досі не знали компанії, і це підтвердило здогади Лют та інших експертів, які сумнівалися в існуванні «секретного складника» Александера.