Наполеон, стоячи на кургані, дивився в трубу, і в маленьке кружало труби він бачив дим і людей, іноді своїх, іноді росіян; але де було те, що він бачив, він не знав, коли дивився знову простим оком.
Він зійшов з Кургана і став ходити перед ним туди й сюди.
Зрідка він зупинявся, прислухався до пострілів і вглядався в поле бою.
Не тільки з того місця внизу, де він стояв, не тільки з кургана, на якому стояли тепер деякі його генерали, але і з самих флешей, на яких перебували тепер разом і навперемінно то російські, то французькі, мертві, поранені і живі, злякані чи збожеволілі солдати, не можна було розібрати, що робиться на цьому місці. Протягом декількох годин на цьому місці, серед безугавної стрілянини рушничної і гарматної, з’являлись то лише російські, то лише французькі, то піхотні, то кавалерійські солдати; з’являлися, падали, стріляли, стикалися, не знаючи, що робити один з одним, кричали і тікали назад.
З поля бою раз у раз прилітали до Наполеона його послані ад’ютанти та ординарці його маршалів з повідомленнями про перебіг бою; але всі ці повідомлення були неправильні: і тому, що в запалі бою неможливо сказати, що відбувається в цю хвилину, і тому, що багато хто з ад’ютантів не доїжджав до справжнього місця бою, а передавав те, що він чув від інших; і ще тому, що поки проїжджав ад’ютант ті дві-три версти, які відділяли його від Наполеона, обставини змінювались, і звістка, яку він віз, уже ставала неправдивою. Так від віце-короля примчав ад’ютант з вісткою, що Бородіно захоплено і міст на Колочі — в руках французів. Ад’ютант питав Наполеона, чи накаже він переходити військам. Наполеон наказав вишикуватись на тому боці і чекати; але не тільки в той час, як Наполеон давав цей наказ, а навіть тоді, коли ад’ютант ще тільки від’їхав від Бородіна, міст уже відбили і спалили росіяни в тій самій сутичці, що в ній брав участь П’єр на самому початку бою.
Ад’ютант з блідим, зляканим обличчям, примчавши з флешей, доніс Наполеону, що атаку відбито і що Компана поранено і Даву загинув, а тимчасом флеші захопила інша частина військ у той час, як ад’ютантові казали, що французів відбито, і Даву був живий, лише трохи контужений. Зважаючи на такі неминучо неправдиві донесення, Наполеон робив свої розпорядження, які або вже були виконані до того, як він давав їх, або ж не могли бути виконані і ніхто їх не виконував.
Маршали та генерали, перебуваючи на близькій відстані від поля бою, але так само, як і Наполеон, не беручи участі в самому бою і лише зрідка заїжджаючи під кулі, робили, не питаючи Наполеона, свої розпорядження і давали свої накази про те, куди і звідки стріляти і куди мчати кінним, і куди бігти пішим солдатам. Але навіть і їх розпорядження, так само як розпорядження Наполеона, у найменшій мірі і рідко виконувались. Здебільшого виходило протилежне тому, що вони наказували. Солдати, яким веліли йти вперед, потрапивши під картечний постріл, тікали назад; солдати, яким веліли стояти на місці, раптом, побачивши навпроти себе росіян, що несподівано з’явилися, іноді втікали назад, іноді кидалися вперед, і кіннота летіла без наказу наздоганяти росіян, які тікали. Так два полки кавалерії помчали через Семеновський яр і тільки-но виїхали на гору, повернулись і щодуху полетіли назад. Так само рухались і піхотні солдати, іноді забігаючи зовсім не туди, куди їм наказано було. Усі розпорядження про те, куди і коли просунути гармати, коли послати піших солдатів — стріляти, коли кінних — топтати піших росіян, — усі ці розпорядження робили найближчі начальники частин, які були в рядах, не питаючи навіть Нея, Даву і Мюрата, не тільки Наполеона. Вони не боялися покарання за невиконання наказу чи за самовільне розпорядження, бо в бою справа стосується найдорожчого для людини — власного життя, й іноді здається, що врятування полягає у втечі назад, іноді — в бігу вперед, і відповідно до настрою хвилини поводились ці люди, перебуваючи в самому вирі бою. А по суті всі ці порухи вперед і назад не полегшували і не змінювали становища військ. Усі їхні набігання і наскакування одних на одних майже не завдавали їм шкоди, а шкоду, смерть і каліцтва несли ядра і кулі, що літали скрізь по тій місцевості, на якій метались ці люди. Тільки-но ці люди виходили з тієї місцевості, по якій літали ядра та кулі, як їх зараз же начальники, що стояли ззаду, формували, підкоряли дисципліні і під впливом цієї дисципліни вводили знову в царину вогню, в якій вони знову (під впливом страху смерті) втрачали дисципліну і метались відповідно до випадкового настрою юрми.