Під Вязьмою Єрмолов, Милорадович, Платов та інші, перебуваючи поблизу французів, не могли утриматися від бажання відрізати і зім’яти два французькі корпуси. Кутузову, сповіщаючи його про свій намір, вони прислали в конверті, замість донесення, аркуш білого паперу.
І хоч як намагався Кутузов стримати війська, війська наші атакували, прагнучи перепинити шлях. Піхотні полки, як розповідають, з музикою та барабанним боєм ходили в атаку і побили I втратили тисячі людей.
Але відрізати — нікого не відрізали і не зім’яли. І французьке військо, зібравшись міцніше від небезпеки, продовжувало, рівномірно танучи, той самий свій згубний шлях до Смоленська.
Частина третя
І
Бородінський бій з захопленням Москви, що сталося за ним, і втечею французів, без нових боїв — є одним з найповчальніших явищ історії.
Усі історики згодні в тому, що зовнішня діяльність держав і народів, у їх зіткненнях між собою, виявляється війнами; що безпосередньо, внаслідок більших чи менших успіхів воєнних, збільшується або зменшується політична сила держав і народів.
Хоч які дивні історичні описи того, як який-небудь король чи імператор, посварившись з іншим імператором чи королем, зібрав військо, зітнувся з військом ворога, здобув перемогу, вбив три, п’ять, десять тисяч чоловік і внаслідок того підкорив державу і цілий народ у кілька мільйонів; хоч як незрозуміло, чому поразка однієї армії, однією сотою всіх сил народу, примусила підкоритися народ, — усі факти історії (наскільки вона нам відома) підтверджують правильність того, що більші чи менші успіхи війська одного народу проти війська другого народу є причинами або принаймні істотними ознаками збільшення чи зменшення сили народу. Військо здобуло перемогу, і зараз же збільшилися права народу-переможця на шкоду переможеному. Військо зазнало поразки, і зараз же відповідно до міри поразки народ позбавляється прав, а при цілковитій поразці свого війська цілком підкоряється.
Так було (за історією) з найдавніших часів і до теперішньвго часу. Всі війни Наполеона є підтвердженням цього правила. Відповідно до міри поразки австрійських військ — Австрія позбавляється своїх прав і збільшуються права та сили Франції. Перемога французів під Ієною і Ауерштетом знищує самостійне існування Пруссії.
Але раптом у 1812 році французи здобули перемогу під Москвою, Москву взято, і слідом за тим, без нових боїв, не Росія перестала існувати, а перестала існувати шістсоттисячна армія, потім наполеонівська Франція. Натягти факти на правила історії, сказати, що поле бою в Бородіні залишилось за росіянами, що після Москви були бої, які знищили армію Наполеона, — неможливо.
Після Бородінської перемоги французів не було жодного не тільки генерального, але якоюсь мірою значного бою, і французька армія перестала існувати. Що це означає? Якби це був приклад з історії Китаю, ми б могли сказати, що це явище не історичне (викрут істориків, коли що не підходить під їхню мірку); якби справа стосувалася сутички нетривалої, в якій брали б участь малі кількості військ, ми б могли вважати це явище за виняток; але подія ця сталася на очах наших батьків, для яких вирішувалось питання життя і смерті вітчизни, і війна ця була найбільшою з усіх відомих воєн...
Період кампанії 1812 року від Бородінського бою до вигнання французів довів, що виграний бій не тільки не є причиною завоювання, а навіть і не є постійною ознакою завоювання; довів, що сила, яка вирішує долю народів, лежить не в завойовниках, навіть не в арміях та боях, а в чомусь іншому.
Французькі історики, описуючи стан французького війська перед виходом з Москви, твердять, що все у Великій армії було в порядку, за винятком кавалерії, артилерії і обозів, та не було фуражу для годування коней і рогатої худоби. Цій біді не могло зарадити ніщо, бо навколишні селяни палили своє сіно і не давали французам.
Виграний бій не дав звичайних результатів, бо селяни Карпо і Влас, які після вирушення французів приїхали в Москву возами грабувати місто і взагалі не виявляли особисто геройських почуттів, і вся незліченна кількість таких селян не везли сіна в Москву за добрі гроші, що їм пропонували, а палили його.
Уявімо собі двох Людей, що вийшли зі шпагами на поєдинок за всіма правилами фехтувального мистецтва: фехтування тривало досить довгий час; раптом один з супротивників, відчувши, що його поранено — зрозумівши, що це не жарти, а питання його життя, кинув шпагу і, взявши першого-ліпшого дрюка, почав орудувати ним. Але уявімо собі, що людина, яка так розумно використала найкращий і найпростіший засіб для досягнення мети, разом з тим, запалена переказами рицарства, захотіла б приховати суть справи і наполягала б на тому, що вона за всіма правилами мистецтва перемогла на шпагах. Можна собі уявити, яка плутанина і неясність виникла б внаслідок такого опису цього поєдинку!