— Машо, — сказала вона, несміливо притягнувши до себе її руку. — Машо, ти не думай, що я погана. Ні? Машо, голубонько. Як я тебе люблю. Будемо зовсім, зовсім друзями.
І Наташа, обіймаючи княжну Марію, стала цілувати її руки й обличчя. Княжна Марія соромилась і раділа з цього вияву почуттів Наташі.
З цього дня між княжною Марією і Наташею встановилася та пристрасна й ніжна дружба, що буває тільки між жінками. Вони раз у раз цілувалися, говорили одна одній ніжні слова й більшу частину часу проводили разом. Коли одна виходила, то друга була неспокійна і поспішала приєднатись до неї. Вони вдвох почували більшу згоду між собою, ніж нарізно, кожна сама з собою. Між ними встановилося почуття сильніше, ніж дружба: це було виняткове почуття можливості життя для кожної лише в присутності другої.
Іноді вони мовчали цілими годинами; іноді, вже лежачи в ліжках, вони починали розмовляти і розмовляли до ранку. Вони розмовляли здебільшого про давнє минуле. Княжна Марія розповідала про своє дитинство, про свою матір, про свого батька, про свої мрії; і Наташа, яка перше зі спокійним нерозумінням одверталася від цього життя відданості, покірності, від поезії християнського самозречення, тепер, почуваючи себе зв’язаною любов’ю з княжною Марією, полюбила й минуле княжни Марії і зрозуміла незрозумілу їй перше сторону життя. Вона не думала класти в основу свого життя покірність і самозречення, бо звикла шукати інших радощів, але вона зрозуміла й полюбила в іншій цю перше незрозумілу їй чесноту. Для княжни Марії, яка слухала розповіді про дитинство і про першу молодість Наташі, теж відкрилася перше незрозуміла сторона життя, віра в життя, в насолоди життя.
Вони все так само не говорили про нього, щоб не порушувати словами, як їм здавалося, тієї висоти почуття, яка була в них, а це мовчання щодо нього спричинювало те, що потрохи, не вірячи цьому, вони забували його.
Наташа схудла, зблідла і фізично стала така квола, що всі раз у раз говорили про її здоров’я, і їй це приємно було. Але іноді на неї несподівано находив не тільки страх смерті, але й страх недуги, кволості, втрати краси, і мимоволі вона іноді уважно розглядала свою голу руку, дивуючись з того, яка вона худа, або задивлялася ранками в дзеркало на своє змарніле, жалюгідне, як їй здавалося, обличчя. Їй здавалося, що так воно й повинно бути, і разом з тим ставало страшно і сумно.
Одного разу вона швидко зійшла нагору і дуже задихалась. Зараз же мимоволі вона вигадала собі справу внизу і звідти вбігла знову нагору, пробуючи силу і стежачи за собою.
Другого разу вона покликала Дуняшу, і голос її задеренчав. Вона ще раз гукнула її, незважаючи на те, що вже чула її кроки, — гукнула тим грудним голосом, яким вона співала, і прислухалась до нього.
Вона не знала цього, не повірила б, але під непроникним, як їй здавалося, шаром мулу, що встеляв її душу, уже пробивались тонкі, ніжні молоді голки трави, які мали вкорінитися і так встелити життьовими пагінцями те горе, яке придушило її, що його незабаром буде не видно й не помітно. Рана загоювалася зсередини.
Наприкінці січня княжна Марія поїхала в Москву, і граф наполіг на тому, щоб Наташа їхала з нею, щоб порадитися з лікарями.
IV
Після сутички під Вязьмою, де Кутузов не міг стримати своїх військ від бажання зім’яти, відрізати і т. ін., дальше просування французів, які втікали, і росіян, які бігли за ними, до Красного відбувалося без боїв. Втеча була така швидка, що російська армія, біжачи за французами, не могла встигати за ними, що коні в кавалерії і в артилерії приставали і що відомості про рух французів були завжди невірні.
Люди російського війська були такі змучені цим безперервним рухом по сорок верст на добу, що не могли просуватися швидше.
Щоб зрозуміти міру виснаження російської армії, треба тільки ясно зрозуміти значення того факту, що, втративши пораненими та вбитими за весь час руху від Тарутина не більш як п’ять тисяч чоловік, не втративши сотні людей полоненими, армія російська, вийшовши з Тарутина в кількості ста тисяч, прийшла до Красного в кількості п’ятдесяти тисяч.
Швидкий рух росіян за французами впливав на російську армію так само руйнівно, як і втеча на французів. Різниця була тільки в тому, що російська армія просувалася довільно, без загрози загибелі, що висіла над французькою армією, і в тому, що відсталі хворі французи залишалися в руках ворога, а відсталі росіяни залишалися в себе вдома. Головною причиною зменшення армії Наполеона була швидкість руху, і безперечним доказом цього є відповідне зменшення російських військ.