Він був так само, як і перше, байдужий до грошових справ; але тепер він безперечно знав, що треба зробити і чого не треба. Першим застосуванням цього нового судді була для П’єра просьба полоненого французького полковника, який прийшов до нього, багато розповідав про свої подвиги і наостанку заявив майже вимогу про те, щоб П’єр дав йому чотири тисячі франків для надіслання дружині й дітям. П’єр без будь-якого зусилля й напруження відмовив йому, а потім дивувався, яким простим і легким було те, що перше здавалося нерозв’язно важким. Разом з тим у цей самий час, відмовляючи полковникові, він вирішив, що треба вдатись до хитрощів для того, щоб, виїжджаючи з Орла, змусити італійського офіцера взяти гроші, яких йому, видно, бракувало. Новим для П’єра доказом того, що в нього встановився погляд на практичні речі, було його розв’язання питання про борги дружини та про відновлення чи невідновлення московських домів і дач.
В Орел приїжджав до нього головний управитель, і з ним П’єр зробив загальний рахунок своїх прибутків, які останнім часом змінилися. Пожежа Москви обійшлася П’єру, за обліком головноуправителя, коло двох мільйонів.
Головноуправитель, щоб втішити П’єра в цих втратах, подав йому розрахунок про те, що, незважаючи на ці втрати, прибутки його не тільки не зменшаться, але й збільшаться, якщо він відмовиться від сплати боргів, що залишились після графині, до чого він не може бути зобов’язаний, і якщо він не відновлюватиме московських домів та підмосковної, які коштували щорічно вісімдесят тисяч і нічого не давали.
— Так, так, це правда, — сказав П’єр, весело усміхаючись. — Так, так, мені нічого цього не треба. Я від розорення став значно багатшим.
Але в січні приїхав Савельїч з Москви, розповів про становище Москви, про кошторис, який йому зробив архітектор для відбудови дому і підмосковної, говорячи про це, як про справу вирішену. В цей самий час П’єр одержав листи від князя Василя й інших знайомих з Петербурга. В листах говорилося про борги дружини. І П’єр вирішив, що план управителя, який так сподобався йому, був неправильний і що йому треба їхати до Петербурга, покінчити справи дружини й будуватися в Москві. Нащо це треба було, він не знав: але він знав напевно, що це треба. Прибутки його внаслідок цього рішення зменшувались на три чверті. Але так треба було; він це почував.
Вілларський їхав у Москву, і вони умовились їхати разом.
Під час свого одужування в Орлі П’єр був перейнятий почуттям радості, свободи, життя; але коли він, під час своєї подорожі, опинився на вільному світі, побачив сотні нових облич, почуття це ще більш посилилось. Він увесь час подорожі почував радість школяра на вакаціях. Усі люди: фурман, наглядач, селяни на дорозі чи в селі — усі мали для нього новий смисл. Присутність і зауваження Вілларського, який увесь час скаржився на бідність, відсталість від Європи, неуцтво Росії, тільки збільшували П’єрову радість. Там, де Вілларський вбачав мертвотність, П’єр вбачав незвичайно могутню силу життєвості, ту силу, яка в снігу, на цьому просторі, підтримувала життя цього цілого, особливого і єдиного народу. Він не перечив Вілларському, наче погоджувався з ним (бо вдавано погоджуючись, можна було найкоротшим шляхом обминути розмови, з яких нічого не могло вийти) і радісно усміхався, слухаючи його.
XIV
Так само, як важко пояснити, чому, куди поспішають мурашки з розкиданої купки, одні геть з купки, тягнучи смітинки, яйця та мертві тіла, другі назад в купку — чого вони стикаються, наздоганяють одна одну, б’ються, — так само важко було б пояснити причини, що змушували росіян після виходу французів товпитися в тому місці, яке перше звалося Москвою. Але так само, як, дивлячись на розсипаних навколо розореної купки мурашок, незважаючи на цілковите знищення купки, можна побачити по чіпкості, енергії, по незчисленності комах, які копошаться, що розорено все, крім чогось незруйновного, нематеріального, що являє собою всю силу купки, — так само й Москва в жовтні місяці, хоч не було ні начальства, ні церков, ні святині, ні багатств, ні будинків, була тією ж Москвою, якою була в серпні. Усе було зруйноване, крім чогось нематеріального, але могутнього і незруйновного.
Імпульси людей, що з усіх боків поривалися до Москви після її очищення від ворога, були найрізноманітніші, особисті і в перший час здебільшого — дикі, тваринні. Один лише імпульс буз спільний для всіх — це потяг туди, в те місце, що перше звалося Москвою, для прикладення там своєї діяльності.