Соня з того часу, як Микола одружився, жила в його домі. Ще до свого весілля Микола, обвинувачуючи себе і хвалячи її, розповів своїй майбутній дружині все, що було між ним і Сонею. Він просив княжну Марію бути лагідною і доброю з його кузиною. Графиня Марія добре почувала вину свого чоловіка; почувала і свою вину перед Сонею; думала, що її багатство мало вплив на Миколів вибір, не могла нічого закинути Соні, бажала любити її; проте не тільки не любила, а часто знаходила в своїй душі злі почуття проти неї і не могла перебороти їх.
Якось раз вона розговорилася з другом своїм Наташею про Соню і про свою до неї несправедливість.
— Знаєш що, — сказала Наташа, — от ти багато читала євангеліє; там є одно місце прямо про Соню.
— Що? — здивовано спитала графиня Марія.
— «Імущому дасться, а в неімущого одніметься», пам’ятаєш? Вона — неімущий. За що? не знаю; в ній нема, можливо, егоїзму, — я не знаю, але в неї відбереться, і все відібралося. Мені її страшенно жаль іноді; я страшенно бажала перше, щоб Nicolas одружився з нею; але я завжди мовби передчувала, що цього не буде. Вона пустоцвіт; знаєш, як на полуницях. Іноді мені її жаль, а іноді я думаю, що вона не почуває цього, як почували б ми.
І хоч графиня Марія тлумачила Наташі, що ці слова євангелія треба розуміти інакше, — дивлячись на Соню, вона погоджувалася з тим поясненням, що дала Наташа. Справді, здавалося, що Сонине становище для неї самої не обтяжливе і що вона цілком примирилася зі своїм призначенням пустоцвіту. Вона дорожила, здавалось, не так людьми, як усією сім’єю. Вона, як кішка, прижилася не до людей, а до господи. Вона доглядала стару графиню, пестила й бавила дітей, завжди була готова до тих дрібних послуг, на які вона була здатна; але все це приймалось мимоволі з занадто малою вдячністю...
Садибу Лисих Гір було наново відбудовано, але вже не так розкішно, як вона була за покійного князя.
Будівлі, початі в часи нестатків, були більш ніж прості. Величезний дім на старому кам’яному фундаменті був дерев’яний, оштукатурений лише зсередини. Великий місткий дім з нефарбованою дощаною підлогою був мебльований дуже простими твердими диванами та кріслами, столами та стільцями зі своїх беріз і роботи своїх столярів. Дім був місткий, з кімнатами для челяді і з відділенням для приїжджих. Родичі Ростових і Болконських іноді з’їжджалися гостювати в Лисі Гори сім’ями, своїми шістнадцятьма кіньми, з десятками слуг, і жили місяцями. Крім того, чотири рази на рік, в іменини та у дні народження господарів, з’їжджалося до ста чоловік гостей на один-два дні. Решту часу року точилося непорушно правильне життя із звичайними заняттями, чаями, сніданками, обідами, вечерями з домашньої провізії.
IX
Був передодень зимового Миколи, 5 грудня 1820 року. Цього року Наташа з дітьми і з чоловіком з початку осені гостювала у брата. П’єр був у Петербурзі, куди він поїхав у своїх особливих справах, як він казав, на три тижні, і де він тепер уже проживав сьомий. Його чекали з хвилини на хвилину.
5 грудня, крім родини Безухових, у Ростових гостював ще давній Миколів друг, одставний генерал Василь Федорович Денисов.
Микола знав, що 6 числа, в день свята, коли з’їдуться гості, йому доведеться скинути бешмет, одягти сюртук, з вузькими носками вузькі чоботи і їхати до нової церкви, яку він збудував, а потім приймати поздоровлення та пропонувати закуски й говорити про дворянські вибори та про урожай; але передодень свята він вважав за своє право ще провести звичайно. До обіду Микола перевірив рахунки бурмистра з рязанського села, по маєткові небожа дружини, написав два листи в справах і пройшовся на тік, на скотний та кінний двори. Вживши заходів проти очікуваної на завтра загальної пиятики з нагоди храмового свята, він прийшов на обід і, не встигнувши віч-на-віч переговорити з дружиною, сів за довгий, на двадцять приборів, стіл, за який зібралися всі домашні. За столом були мати, старенька Бєлова, що жила при ній, дружина, троє дітей, гувернантка, гувернер, небіж зі своїм гувернером, Соня, Денисов, Наташа, її троє дітей, їх гувернантка і старенький Михайло Іванович, князів архітектор, що жив у Лисих Горах на покої.