При зачиненому шлюзі, тварюка знову повернулася до переборки під інженерним і знову скрутилася в клубок. Тканини по краям ушкоджень, спричинених ракетами волого пульсували.
- Я не вьиджу його, кепе, - озвався Алекс, - дам газу і воно, певно, вьилете за двері.
- Ні! – Наомі з Бертоном сказали одночасно.
- Ні, - повторила Наомі, - дивись, Голден під двома контейнерам. Якщо ми стрибнемо з великим прискоренням, вони йому всі кістки переламають, якщо не вилетять разом з ними з дверей.
- Атож, вона права, - підтвердив механік, - ций план вб’є капітана. Відкидаємо його.
Голден пару секунд слухав спірку команди як його лишити живцем, і дививися як створіння притиснулося до переборки і знову, здається, заснуло.
- Ну, - втрутився Джим у розмову, - високе прискорення зараз таки точно мене на шматки порве. Але не відкидайте його повністю.
Нові слова, які прозвучали на каналі були схожими на річ з іншого світу. Капітан навіть не відразу впізнав голос ботаніка.
- Таак, - протягнув Пракс, - це цікаво.
Розділ двадцять сьомий: Пракс
За смертю Ероса спостерігали усі. Станцію обладнали немов лабораторію для збору наукових даних, тому кожна зміна, смерть і метаморфози була помічені, записані і передані на всю систему. Те що уряди Марсу і Землі намагалися зашикати, тижнями і місяцями знаходилось у вільному доступі. Те, як люди сприймали події залежало від не від картинки а від того, ким вони були. Для когось це були погані новини. Для інших – докази. Для більшості, про яку Праксові думати не хотілося, це був жахаючий декаданс – вбивче видиво Басбі Берклі.
Пракс, як і вся його команда дивився теж. Для нього це був пазл. Драйв, який виникав при намаганні приміряти логіку звичної біології до ефектів протомолекули був неймовірним, і масі своїй безплідним. Окремі частини бентежили – такі схожі на мушлі наутілусів спіральні вигини, теплова сигнатура заражених тіл змінювалася так само як і під час геморагічної лихоманки. Але в одну картину нічого не вкладалося.
Звісно хтось десь отримав грантові кошти на вивчення того, що сталося, але Менґова робота чекати на них не могла. Він повернувся до своїх соєвих бобів. Життя продовжувалось. Одержимістю це не було, просто добре відома заморока яку мав розгадати хтось інший.
Пракс невагомо завис на невикористовуваному посту у рубці і дивився відео з камери охорони. Істота потягнулася до капітана Голдена і той стріляв, стріляв, стріляв і стріляв. Ботанік бачив ниткоподібні виходи куль зі спини монстра. Це було знайомо. Це був доконаний стиль відео з Еросу.
Потвора почала падати. Від людської морфології вона не дуже відрізнялась. Одна голова, дві руки, дві ноги. Ніяких автономних частин, ні рук з реберними клітинами, пристосованих під інші функції.
Наомі на пульті вдихнула. Те що він чув це через те саме повітря, яким вони дихали а не через канали комунікації було дивним. Ця якась інтимність ставала йому некомфортною, але мало місце щось значно важливіше. Вченому здавалося що голова його сповнена ватою. Він впізнав почуття. Думало про щось, чого він ще не боявся.
- Мене придавило, - сказав Голден, - ти маєш відімкнути магнітне поле цього ящика. Істота опинилась у дальному кінці вантажного відсіку. Як тільки увійшов Амос, воно підтягнулося однією рукою і швиргонуло в нього контейнер іншою. Навіть на поганій картинці Пракс помітив масивні трапецевидні, дельти і інші м’язи збільшені до безглуздя. І знову таки певним чином розташовані на своїх місцях. Тож протомолекула діяла з обмеженнями. Чим би не була істота, з нею не сталося того, до чого дійшло на Еросі. Річ у вантажному відсіку безсумнівно заснована на тій само технології, але упокорена для іншого застосунку. Вата ворухнулась.
- Ні! – заволав Джим, - перестань відкривати кляті двері. Тепер мене двома клятими ящиками причавило. Але там воно не всідалося. З відімкнутими двигунами там і сліду гравітації не було аби утримати її на місці. Мала бути причина, чому їй там комфортно.
- Ні! – сказала Наомі. Її руки були на скобах біля посту керування. Обличчя стало попелястим. Ні, - повторила Наомі, - дивись, Голден під двома контейнерам. Якщо ми стрибнемо з великим прискоренням, вони йому всі кістки переламають, якщо не вилетять разом з ними з дверей.
- Атож, вона права, - підтвердив механік стомленим голосом, можливо так він виражав тугу - ций план вб’є капітана. Відкидаємо його.
- Ну, - втрутився Джим у розмову, - високе прискорення зараз таки точно мене на шматки порве. Але не відкидайте його повністю.
На переборці ворухнулась істота. Ледь, ледь але помітно. Пракс збільшив зображення як зміг.