- Я знаю цей розвід, - продовжив Голден, - ти просиш глянути маніфест; потім вказуєш на речі, які ми внесли до нього помилково. І поки ми передаємо в офіс перероблену вантажну декларацію, ти і твої посіпаки хапаєте найцінніше з вантажу і перепродуєте його, як я вважаю, на чорному ринку їжі і ліків.
- Я законний адміністратор станції Ґанімед, - пропищав Ведас, - ви вважаєте що зможете залякати мене вашою зброєю? Та портова служба безпеки арештує вас а судно конфіскує..
- Ні, лякати я тебе не буду, - відповів Джим, - але я потримаю його тут, з мерзотниками, які наживаються на стражданнях, на додачу я збираюся покращити собі настрій, шляхом пропозиції моєму другові Амосу віддухопелити вас до втрати свідомості за спробу вкрасти їжу і ліки у біженців.
- Та й не булінг це зовсім, а зняття стресу, - заперечив Амос привітним голосом.
Голден кивнув механікові:
- Наскільки сильно тебе розлютив факт спроби крадіжки у біженців?
- Ахуєть як розлютив, капітане.
Голден постукував пістолетом по стегну.
- Пістолет забезпечить невтручання «портової служби безпеки», поки Амос буде відпрацьовувати причину люті.
Містер Ведас, митний інспектор одинадцятого порту, майданчиків з А14 по А22 розвернувся і накивав п’ятами з такою швидкістю, наче від цього залежало його життя, маючи на хвості своїх найманих охоронців.
- Ти отримував від цього задоволення, - сказала Наомі, - вираз її обличчя був дивним і оцінюючим а голос знаходився на нічийній землі між виправданням і звинуваченням.
Голден повернув пістоля в кобуру.
- Ходімо розбиратися що ж тут сталося.
Розділ сьомий: Пракс.
Центр безпеки розташовано було на третьому рівні вниз від поверхні. Завершені стіни і незалежне енергопостачання виглядали люксовими умовами, порівняно з голим льодом стін інших місць, але насправді вони були важливими сигналами. Так само як деякі рослини попереджали про свою отруту яскравим листям, центр безпеки попереджав про свою неприступність. Не достатньо було того що неможливо пробити тунель через лід і врятувати друга чи коханого з холодної. Кожен мав знати що це неможливо, просто глянувши, інакше хтось таки спробує.
За всі свої роки на Ґанімеді Пракс був тут лиш раз, та й то у якості свідка. У якості людини що допомагає закону а не питає допомоги у нього. Він повертався сюди дванадцять разів за минулий тиждень, чекати у довгій, зневіреній черзі, соватися і боротися з майже непереможним відчуттям того що він має бути деінде, робити щось, навіть якщо він не знав що саме.
- Пробачте докторе Менґ, - жінка у інформаційному віконечку відповіла з-за товстого – з дюйм
армованого дротом скла. Вона виглядала втомленою. Більш ніж втомленою, більш ніж виснаженою навіть. Контуженою. Мертвою, - сьогодні теж нічого.
- Чи є хтось, з ким можна поговорити? Має бути шлях для…
Мені шкода, - сказала вона і очі її вже дивилися на наступного зневіреного, переляканого, немитого відвідувача, якому вона не здатна була допомогти. Пракс відійшов, скреготячи зубами у безсилій люті. Черга розтягнулася на дві години: чоловіки, жінки, діти – стояли чи підпирали стіни, чи сиділи. Десь рюмсали. Молода жінка з очима в червоних кільцях палила цигарку з марихуаною, запах згорівшого листя змішувався з смородом близкостоячих тіл, дим піднімався вгору якраз по табличці «НЕ ПАЛИТИ» на стіні. Ніхто не протестував. Всі вони мали замордований вигляд біженців, навіть якщо народились тут.
За дні, коли офіційні бої припинилися, марсіянські і земні збройні сили відступили за свої лінії. Житниця зовнішніх планет стала мертвою пустелею між ними, а зібрані розвідувальні дані на станції, в цілому, зводилися до однієї задачі – забратися.
Порти від початку були заблоковані обома сторонами конфлікту, але пізніше полишили поверхню задля безпеки власних кораблів, тепер паніку і страх неможливо було довго втримати в межах станції. Декілька пасажирських суден, яким дозволили виліт були набиті людьми, що намагалися забратися деінде. Вартість перельоту банкрутувала пасажирів, які роками працювали на найвище оплачуваних посадах матеріалознавчих досліджень поза межами Землі. Бідніші пробиралися на вантажні дрони, маленькі яхти або навіть просто прив’язували до модифікованих рам і запускали самих себе в бік Європи у надії врятуватися. Паніка ганяла їх з місця на місце, поки вони не знаходили деінде прихисток або могилу. Біля постів безпеки, біля портів, навіть біля покинутих військових позицій Марсу і Землі коридори були заповнені людьми що шукали будь-якого кутка, який можна назвати безпечним.