- Ти почав стрілянину, - відповів кеп, - окей, рушаймо вперед, поки вони оборону не вибудували.
Вчений почав помічати інші тіла. Чоловіки і жінки, які їли піцу і слухали музику. В них були пістолети, але голденівці мали автоматичні дробовики, штурмові гвинтівки і броню, схожу на військову. Різниця у наслідках була помітна неозброєним оком.
- Амосе, ти першим, - підкоряючись наказу Джима, кремезний рушив крізь двері у невідомість. Пракс пішов, було, слідом але командир пінквотерівців ухопив його за лікоть.
- Чому б тобі не залишитись зі мною, професоре?
- Так. Я буду… добре.
З іншого боку дверей, характер приміщень змінився. Це точно були старі тунелі Ґанімеду. На стінах лишилась павутина мінералізованої паморозі, зі стелі світили ЛЕДи у старих плафонах, сірі стіни мали місцини розтанувшого роки чи десятиліття тому від вибриків кліматичної системи льоду. Але крок через одвірок був кроком з землі мертвих до чогось живого. Повітря було теплішим, воно пахло тілами, свіжим ґрунтом і тонким але гострим ароматом фенольного дезінфектанту. Широкий хол у який вони увійшли міг бути спільним будь-якій з десятка лабораторій, в яких працював Пракс. На далекій стіні троє металевих офісних дверей стояли зачиненими, ролета ж вантажного проїзду навпаки, була відкритою. Амос з Голденом пішли до трьох зачинених. Механік штурхав кожні по черзі. Коли треті відчинилися, капітан щось прокричав, але слова потонули у гавканні пістолетних пострілів. Амос відповів з дробовика.
Двоє пінквотеріців, що не були Венделом поспішили вперед, притиснувшись спинами по обидва боки вантажного проходу. Пракс рушив в той бік, але Венделл знову зупинив його рукою на плечі. Чоловік зліва висунув голову в прохід і відсахнувся назад. На стіні з’явилася подряпина від кулі, що не влучила в нього.
- Що ти можеш мені дати? – запитав Голден, і на секунду Менґові вдалося, що це стосується його. Капітановий погляд зробився твердим, похмурість, здавалося, в’їлася в його шкіру. Потім слова Наомі розвеселили його і він страв просто втомленим і роздратованим, - нехай. У нас у всіх є частковий план поверху, згідно якого тамо-оно маєм відкритий простір. Підлога опускається на два метри з апарелями на десять і одну годину. Воно мов яма, тож якщо там у них побудована оборона, у нас перевага по висоті.
- Значить це робить його кепським місцем для оборони, - додав Венделл.
Застукотіли пістолетні постріли, зробивши у металі вантажних дверей три отвори. Люди з того боку нервували.
- Але докази доводять… - почав капітан.
- Ти бажаєш з ними поговорити, кеп, - поцікавився Амос, - або ми йдемо вперед по звичному сценарію?
Наскільки Менґ міг зрозуміти, у словах був підтекст. Голден почав-було щось казати, завагався , кивнув в бік проходу і сказав:
- Давай покінчимо з цим .
Капітан з механіком підтюпцем побігли до дверей, Пракс з Венделом відразу за ними. Евакуація. Вони не можуть дозволити нікому вибратися, допоки не знайдуть Мей.
- Я нарахував сімох, - доповів один з пінквотерівців, - може бути більше.
- Дітей видно? – уточнив механік.
- Я не помітив жодного.
Ми повинні впевнитись, - сказав Амос і виглянув за одвірок. Пракс затамував подих, очікуючи що голова чоловіка зникне у вихорі куль, але коли вибухнули перші постріли, здоровань давно заховав голову.
- З чим ми маємо справу? – запитав Голден.
- Більше сімох, - сказав Бертон, - вони використовують це як вузький прохід, але хлопчина правий. Вони або не знають як це робиться, або мають щось, від чого не можуть відійти.
- Тож чи аматори в паніці або захищають щось критично важливе.
Металева ємність розміром з кулак викотилась з проходу, дзенькнувши. Амос звично підхопив гранату і швиргонув її назад. Детонація освітила приміщення, а луна вибуху була гучнішою за будь-що чуте Праксом будь-коли. Дзвін у вухах подвоївся.
- Або обидва варіанти одразу, - закричав Амос здалеку.
У сусідньому приміщенні щось розбилося. Люди закричали. Пракс уявив техніків, таких самих як і у минулій кімнаті, побитих осколками власної гранати. Один з пінквотерівців нахилився, вдивляючись у хмару диму. Рявкнула штурмова гвинтвка, і він смикнувся назад, стискаючи руками живіт. Крізь пальці точилася кров. Венделл проштовхнувся повз вченого і став на коліна перед пораненим бійцем.
- Пробачте сер, - мовив поранений, - став неуважним. Лишіть мене тут і я прикриватиму тил поки зможу.
- Капітане Голден, - промовив Венделл, - якщо ми плануємо щось зробити, то робімо це швидше.
Зойки у сусідньому приміщенні стали гучнішими. Хтось заревів нелюдськи. Пракс дивувався, чи не мали вони там худоби. Ревіло немов бичка поранили. Він був змушений боротися з бажанням заткнути вуха пальцями. Щось сталося голосне. Голден кивнув: