Розділ дев’ятнадцятий: Голден.
- Наомі, готуй корабель. Ми маємо забратися з цього супутника. Ми маємо зробити це прямо зараз.
Повсюди навколо капітана поширились чорні нитки, він сам опинився у центрі чорної павутини. Він знову був на Еросі. Він бачив тисячі тіл перетворених на щось інше. Він вважав що все скінчено, але Ерос продовжував наближатись. Вони з Міллером вибралися але Міллера все одно було впольовано.
Тепер воно повернулося за ним.
- В чому питання, Джиме? – запитала старпом по радіо, - Джиме?
- Готуй корабель!
- Це штука, - сказав Амос, звертаючись до Наомі, - як на Еросі.
- Боже кріпкий, вони…- Голден хотів справитися з задухою, поки страх піднімався горлом, крадучи його можливість говорити. Серце під ребрами стукотіло так, нм хотіло робитися назовні і він дійшов аж до перевірки рівня кисню на нашоломному екрані. Почуття було, немов в кімнаті не вистачає повітря.
Краєм ока він помітив немов щось повзло по стіні, схоже на відірвану руку, лишаючи за собою слід брунатного слизу. Коли капітан зірвав і навів на руку гвинтівку, воно перетворилося на пляму крові під прозорою ділянкою льоду.
Амос підійшов до нього, з турботою на своєму широкому обличчі. Голден відмахнувся від нього, потім опустив гвинтівку прикладом до низу, і притулився до найближчого ящика аби перевести подих.
- Нам, скоріш за все, варто вибиратися, - сказав Венделл. Він з Паулою підтримували пораненого. Чоловік мав проблеми з диханням. Маленька, червона бульбашка крові зибралася під його лівою ніздрею. Надуваючись і здуваючись щоразу, коли поранений робив болісний, задушливий подих.
- Джиме? – сказала Наомі йому у вухо своїм м’яким голосом, - Джиме я все бачила через Амосову камеру і розумію що це означає. Я приготувала корабель. Той криптований локальний трафік? Він повністю зник. Я думаю, всі пішли.
- Всі пішли, - луною повторив капітан.
Куці залишки пінквотерівців витріщились на нього, стурбованість на обличчах змінилась страхом. Їх заразив його власний, капітанський терор, хоч вони й гадки не мали що то за чорні нитки. Вони бажали щоб він щось зробив, він сам знав що повинен щось зробити але навіть поміркувати що саме потрібно він не мав жодної змоги. Чорна павутина наповнила його голову миготливими картинками, що крутилися занадто швидко аби мати якийсь сенс, типу відео що програється на високій швидкості: Жулі Мао у своєму душі, її оточено чорними нитками, її тіло покручене у нічне жахіття; тіла розкидані на підлозі радіаційної камери; схожі на зомбі виходять з вагону на Еросі, забльовуючи усих навколо брунатною жижею, навіть краплина якої є смертельним вироком; відео, що демонструє жахливе видиво на яке перетворився Ерос; торс, обдертий до ребер і однієї руки тягне себе через протомолекулярний ландшафт у якійсь невідомій місії.
- Кепе, - заговорив Амос, і торкнувся голденової руки. Той відсахнувся, ледь не впавши в процесі.
Ковтнувши клубок кислої слини, нарешті промовив:
- Добре, я тут. Рушаймо. Наомі. Викличи Алекса. Нам потрібен «Росі».
Наомі мить не відовідала, потім мовила: - як щодо блоку..
- Прямо, блять, зараз, Наомі! – заверещав Джим, - Прямо, блять, зараз! Викликай Алекса прямо зараз!
Вона не відповіла, але підстрелений зробив один останній гострий подих, а потім впав, майже потягнувши за собою теж пораненого Венделла.
- Нам треба йти, - Голден звернувся до Венделла, маючи на увазі «ми йому не можемо допомогти. Якщо лишимося то помремо усі». Вендел кивнув, але став на одне коліно і почав знімати з чоловіка легку броню, відмовляючись розуміти. Амос зірвав з розгрузки аварійний мед пакет, впав біля пінквотерівця, і почав давати раду пораненому поки Паула споглядала з побілівшим обличчям.
- Маємо йти, - знову нагадав Голден, бажаючи ухопити Амоса і трясти поки до нього не дійде, - Амосе, зупинись. Ми маємо йти прямо зараз. Ерос…
- Кепе, - перервав його Амос, - з усією повагою але це не Ерос. Потім механік дістав з мед пакету шприц і поставив пораненому ін’єкцію, - немає радіоактивних камер, немає сручих зомбі. Лиш один розбитий бокс, купа мертв’яків і ці чорні нитки. Ми не знаємо що це за хуйня, але це не Ерос. І ми цього хлопця не покинемо.
Маленька, раціональна ділянка джимового мозку знала що він правий. Ба більше: він хотів вірити, що особа, якою він все ще залишався, ніколи не вирішить покинути навіть абсолютно невідому людину, і значно впевненіше він не покине що був за них поранений. Він змісив себе зробити три глибокі і повільні вдохи. Пракс вмостився збоку від Амоса і тримав медкомплект.