Все навколо або підсвічувалося аварійними ЛЕДками або сховалося в темряві. На підлозі там де система обігріву дарма намагалася компенсувати жахіття, була сльота. Двічі шлях був блокованим. Одного разу спрацювавшими гермодверями, а другого – завалом льоду. Вони майже нікого не зустріли. Всі інші бігли до порту. Пракс вів їх майже у протилежний бік.
Ще один довгий, викривлений прохід, потім підйом по будівельній рампі, через пустий тунель і…
Сині сталеві двері, що перекрили їм прохід були не закриті але у безпечному режимі. Індикатор казав що з іншого боку був вакуум. Один з богоподібних кулаків що лупили по Ґанімеду влучили поряд. Пракс зупинився, його мозок прокручував тривимірну архітектуру рідної станції. Якщо секретна база була тут а вони тут, то значить…
- Ми не можемо туди пройти.
Всі мить мовчали.
- Це не краща відповідь, - відреагував капітан, - знайди інакшу.
Пракс зробив глибокий вдих. Якщо вони повернуться, то зможуть спуститися рівнем нижче, потім на захід і спробувати пройти нижчим коридором, хіба що вибух був досить сильним для того аби пробити і нижчий рівень. Якщо вони просуватимуться далі в бік старої станції «труби», то їм може вдасться знайти службовий коридор, - не той, про який він знає, і це дасть шанс пройти у правильному напрямку. Ще три вибухи струсили лід. Зі звуком як бейсбольний м’яч влучає в хоум ран, стіна за ними тріснула.
- Пракс, друже, чим раніше тим краще, - підганяв його Амос.
Вони мають скафандри, тож якщо відкриють двері вакуум їх не вб’є. Але там можуть бути завали. Будь-який удар, досить серйозний аби пробити поверхню міг…
Міг…
- Тут… ми не пройдемо, через станційні тунелі, - сказав він, але ми можемо піднятися. Піднятися і пройти через поверхню.
- І як ми це зробимо? – уточнив Джим.
Пошуки не заблокованого виходу зайняли двадцять хвилин, але Пракс знайшов таки один. Не ширший за трьох чоловіків в ряд, він був частиною службового модулю внутрішньої системи куполу. Службовий модуль давно розібрали на запчастини, але це не заважало. Шлюз все ще працював від батарей. Наомі з Праксом ввели команди, закрили внутрішні двері і пройшли цикл для відкриття зовнішніх. Вихідний струмінь повітря був схожий на миттєвий порив вітру. Менґ вийшов на поверхню Ґанімеду.
Він бачив знімки земного північного сяйва. Він ніколи не уявляв що побачить щось подібне у чорноті рідного неба. Але ось, не прямо над ним та по лінії від горизонту до горизонту буди цівки зеленого, синього, золото полови і уламки, і газ холонучою плазми. Розпечені квітки означали факельні двигуни. Декілька кілометрів в бік, гаусовий штир зіткнувся з поверхнею місяця і ударна хвиля штовхнула їх в ноги. Пракс хвильку полежав, спостерігаючи як гейзер води вирвався у темінь і потім випав снігом на поверхню. Це було красиво. Раціональна, наукова частина його свідомості намагалася скалькулювати кількість енергії що була передана супутнику, коли викинутий з рейок шматок вольфраму вдарив по поверхні. Це мов маленький ядерний вибух без побічного випромінювання. Він міркував чи зупиниться штир до того як досягне нікелево-залізного ядра.
- Ну добре, - з дешевенького радіо у праксовому скафі почувся голос Голдена. Низьких звуків звукового спектру бракувало, і капітан звучав мов мультяшний герой, - тепер куди?
- Я не знаю, - піднімаючи признався вчений. Він вказав в бік горизонту, - кудись туди.
- Нам точніше потрібно, - відповів капітан.
- Я ніколи не бував на поверхні. В куполі звісно був. Але просто на поверхні? Тобто я знав що ми дуже близько, але я не знав як туди виходити.
- Ну добре, - знову сказав Голден. Високо у вакуумі над його головою вибухнуло щось велике і дуже далеке. Було схоже на мультяшну лампочку, немов комусь прийшла в голову ідея, - ми справимось. Амосе ти йдеш вперед до того пагорба, поглянь що можеш побачити. Пракс і Наомі ідуть в цей бік.
- Сер, я не вважаю що ми маємо так робити, - мовила Наомі.
- Чому ні?
Наомі підняла руку, вказуючи на щось позаду Джима і Пракса і відповіла:
- Тому що я повністю впевнена що там-о сів «Росі».
Розділ двадцять другий. Голден
Таємний посадковий майданчик був розташований у западині невеличкого кратера. Коли Джим, міцно кусаючи губу побачив «Росінанта» над ним, раптове і запаморочливе почуття полегшення натякнуло, наскільки він був переляканим останні декілька годин. Та «Росі» був рідною домівкою, і неважливо наскільки сильно його раціональний мозок доводив що вони все ще в жахливі небезпеці, домівка була безпечною. Поки він на хвильку зупинився аби перевести подих, все навколо освітилося яскравим білим світлом, неначе хтось зробив фотознімок. Голден вчасно підняв голову аби помітити на високій орбіті сяючу хмару газу, що швидко згасала.